Розділ 1. Питання гідродинаміки та справедливості

Для істоти, що стояла за п'ять хвилин до вічного життя і, що значно важливіше, нескінченного запасу ідеально приготованих пельменів, Архімаг Вальдемар фон Штрудель був напрочуд спокійний.

Повітря в його обсерваторії на вершині Вежі Тисячі Страждань (назва була суто маркетинговим ходом для відлякування туристів та податківців) потріскувало від концентрованої мани. Зірки зазирали у велетенську лінзу телескопа не з холодною байдужістю, а з відвертою догідливістю. Підлога під ногами, поцяткована рунами такої складності, що молодші демони, бачачи їх, плакали й просилися до мами, гула рівною, басовитою нотою сили.

В одній руці Вальдемар тримав Скіпетр Неминучості. В іншій — Чашу Наслідків. На його носі красувалися окуляри-половинки для читання, які він постійно забував зняти. Усе було готово. Великий Ритуал Вічної Комори наближався до свого апогею.

«Жалюгідні смертні, — думав він, оглядаючи з висоти пташиного польоту нічне місто, схоже на жменю розсипаного вугілля. — Вони копошаться там, унизу. Народжуються, платять податки, заводять спиногризів, помирають від застуди. А я, Вальдемар, подолаю саму концепцію буття! Стану вічним, як світобудова, і ситим, як кнур перед ярмарком!»

Ритуал був вінцем його творіння. Десятиліття розрахунків, пошуки артефактів, шантаж кількох молодших божеств і одна вкрай незручна розмова з гоблінським банком щодо іпотеки на вежу — все це вело до цього моменту. Він не просто дарував безсмертя. О ні, це було б надто банально. Ритуал перебудовував особистий куточок реальності мага, підключаючи його комору безпосередньо до первісного бульйону творіння, звідки можна було черпати будь-яку матерію. У цьому випадку — пельмені. З юшкою. Та сметаною.

Остання руна спалахнула сліпучо-білим. Потік енергії полинув від підлоги до стелі, концентруючись під самим куполом у сяючу кулю чистого потенціалу.

— Здійснилося! — видихнув Вальдемар, відчуваючи, як сила наповнює його. Тріумф! Абсолютна, незаперечна перемога над самою смертю!

Щоб змочити пересохле від хвилювання горло і відсвяткувати перемогу, він зробив те, що робив завжди в моменти тріумфу. Підняв з вівтарного столика свій улюблений кухоль з написом «Маг Всього Сущого» і зробив великий, жадібний ковток холодного чорного чаю.

І тут світобудова, яку він щойно намагався обдурити, завдала удару у відповідь. Підступного, ницого і до смішного принизливого.

Чай пішов не в те горло.

На секунду Вальдемар завмер, усвідомлюючи всю глибину іронії. Він, що пережив атаки драконів, прокльони лічів і навіть аудит гоблінської податкової, зараз зіткнувся з ворогом, проти якого були безсилі всі його закляття — із законами гідродинаміки у власному організмі.

Він спробував кашлянути. Замість могутнього виверження повітря вийшов тихий, сиплий хрип. Очі, що бачили виворіт усесвіту, вилізли з орбіт. Скіпетр Неминучості з глухим стуком упав на рунічне коло, спричинивши коротке замикання. Чаша Наслідків перекинулася, розливши по підлозі калюжку неприємних кармічних наслідків.

Останньою думкою великого архімага Вальдемара фон Штруделя було: «Та ви знущаєтесь?!»

А потім настала темрява.

…

Тиша. Позачасся. Повна відсутність будь-чого. Жодних райських брам, жодних вогняних річок, жодних дів у садах і вже точно жодних пельменів. Вальдемар, а точніше те, що від нього залишилося — згусток чистої свідомості — ширяв у цій порожнечі, переповнений праведним гнівом.

І тут просто перед його уявним поглядом спалахнув напис. Безликий, набраний стандартним системним шрифтом.

УВАГА!

Душа №8008135. Виявлено спробу несанкціонованого вознесіння з використанням неліцензійного ритуального ПЗ.

Вальдемар отетерів. ПЗ? Програмне забезпечення?!

Перевірка кармічного балансу... Будь ласка, зачекайте.

...

...

Перевірку завершено.

Поточний кармічний баланс: -9999 (Дно пробито)

Деталізація заборгованості:

- Численні акти магічного хуліганства (створення армії хом'ячків-зомбі для перемоги в конкурсі домашніх улюбленців).

- Моральний розклад (некромантія, угоди з демонами, підглядання за німфами, що купалися, через кришталеву кулю).

- Фінансові махінації (невиплачена іпотека за Вежу Тисячі Страждань у "Гоблін-Банку").

- Егоїзм вселенського масштабу (спроба приватизувати вічність і пельмені).

Вердикт: У божественному вознесінні відмовлено. У переродженні в героїчному циклі відмовлено. У реінкарнації в якості домашнього котика відмовлено.

Запуск протоколу «Кармічне Очищення через Приниження».

Призначено нову форму життя: Порошинка Звичайна (1 шт.)

Ласкаво просимо до Системи! Або ні. Нам байдуже.

Свідомість Вальдемара вибухнула беззвучним криком люті та відчаю. Порошинка?! Я?! Великий Вальдемар?! Це... це...

Ініціалізація...

Завантаження інтерфейсу...

Синхронізація з реальністю...

Останнє, що він відчув перед тим, як остаточно втратити рештки своєї колишньої могутності, був різкий поштовх. Наче його виплюнули з небуття.

І він розплющив очі. Точніше, те, що тепер слугувало йому очима.

Світ був гігантським. Він лежав на якійсь нерівній поверхні, поцяткованій велетенськими борознами та каньйонами. Це були... волокна дерева. Він лежав на підлозі. На дерев'яній мостині. Вдалині виднілася велетенська скеля — ніжка стільця. Над ним височіла гора Еверест — край килима.

У нього не було рук, щоб у відчаї здійняти їх до неба. Не було рота, щоб вивергнути прокльони. Не було тіла, щоб відчути хоч щось, окрім самого факту свого жалюгідного існування. Він був крапкою. Нікчемою. Порохом.

І тут земля здригнулася. Ритмічні удари, що стрясали світобудову, наближалися. Вальдемар відчув їх усім своїм новим «тілом». Наче наближався розгніваний титан.

Над ним нависла велетенська тінь. Колосальна постать, одягнена в мішкувату робу, зупинилася просто над ним. Обличчя цього божества було до болю знайомим. Кругле, простакувате, з вічно розгубленим виразом і залишками вчорашньої каші на щоці.