Новий образ.

Бажання змінювати й змінюватися охопило розум Віолетти. Перед нею ніби з’явилися нові двері, які, напевно, були тут завжди, але дівчина їх постійно ігнорувала. Цей нудний світ, до якого так звикла красуня, більше її не цікавив. Той спокій, та повсякденна рутина, що так подобалися Віолетті, вже не захоплювали її. Їй хотілося ширше розплющувати очі, щоб побачити всю неоднозначність цього світу. Їй хотілося свободи, усі межі якої, як їй здавалося, міг відкрити для неї Архип.

Ну й що, що вони знайомі всього тиждень? Його дивність і відстороненість від цього світу додавали йому шарму, а його внутрішній світ хотілося вивчати все глибше й глибше. Та була й упевненість у тому, що й Віолетта зможе показати світ в іншому світлі й Архипові. Понад двадцять років, прожитих на цій планеті, хочеш не хочеш, дали якийсь досвід, яким можна й потрібно ділитися з оточенням.

Віолетта й Архип були схожі на Землю і Тейю, що несуться одна до одної на надзвукових швидкостях. Хотілося вірити, що Архип відчував усе те саме, що зараз відчуває Віолетта.

Сьогодні цілий день дівчина витратила на те, щоб привести себе до ладу в салоні краси, на походи по магазинах у виборі одягу. Уже покидаючи торговельний центр, погляд дівчини впав на бутик чоловічого одягу. Недовго думаючи, вона вирішила зробити сюрприз Архипові й подарувати йому щось таке, що підкреслило б її серйозні наміри — не лише змінюватися самій, а й змінювати його.

День змінювався вечором, і ось уже рівно о восьмій вечора у двір, де жила Віолетта, в’їхала чорна старенька «Ауді». З неї вийшов Архип. Ставши біля машини, він подивився у вікна висотки, ніби був певен, що поглядом зможе знайти саму дівчину. Віолетта ще за десять хвилин до приїзду кавалера вже при параді стояла біля вікна, виглядаючи його. Побачивши, що хлопець виліз із машини, і переконавшись, що це саме він, дівчина взяла пакет із подарунком і швидко, наскільки це можливо на таких високих підборах, як у неї, спустилася ліфтом до Архипа.

Вийшовши з під’їзду, дівчина, широко усміхаючись, помахала крафтовим пакетом своєму кавалерові, демонструючи, що й вона може бути досить непередбачуваною — певною мірою. Простягнувши пакет Архипові, вона сказала:

— Це тобі. Ходімо до мене — приміряєш.

— А що там? — здивовано спитав Архип.

— Побачиш, — відповіла Віолетта.

— Ну, ходімо.

Зайшовши до Віолетти додому, Архип, акуратно роззувшись і ставши біля порога, чекав подальших вказівок від дівчини. Вона поманила хлопця рукою до головної кімнати:

— Я буду тут, ванна — он там, — вказала вона на інші двері. — Швидше переодягайся: хочу вже подивитися на тебе в новому образі.
 

Архип мовчки взяв подарований йому пакет з одягом і попрямував до вбиральні, а Віолетта томилася в очікуванні, присівши на край ліжка. За кілька хвилин із ванної кімнати з’явився Архип у своєму новому образі. Не бачивши його раніше, можна було подумати, що він якийсь бізнесмен або дуже значуща людина. Чорний строгий костюм робив його геть інакшим, підкреслював його похмурий погляд, а чорна сорочка з оголеною шиєю виглядала так спокусливо, що Віолетта ледве стримувала себе, аби не зацілувати його. Архип підійшов до дівчини й, ніяково усміхнувшись, сказав:

— Я ніби з міністерства темряви.

— А ти хіба не звідти? — засміялася Віолетта.

— Ну так, — із такою ж безглуздою усмішкою відповів Архип.

— Тобі не подобається?

— Та ні, подобається. Просто ніяково почуваюся в цьому костюмі. Наче не у своїй тарілці.

— Перестань. Тобі дуже пасує. Справді. То що? Куди поїдемо?

— У Les Ombres. Ти ж любиш французьку кухню?

— Ти що, серйозно? — дівчина здивовано вирячила очі.

— Так, а чому б і ні?

— Ого, круто.

Les Ombres був найдорожчим рестораном у цьому місті. Віолетта була там лише один раз на побаченні: за неї платив чоловік, але навіть він зміг дозволити собі лише два десерти й дві кави. А тут молодий хлопець, який не міг дозволити собі не те що дві кави, а й однієї, запрошує її сюди. Мимохіть дівчина кинула погляд на гаманець, що лежав на приліжковій тумбочці. Це побачив Архип і одразу заперечив:

— Ні-ні. Сьогодні все — за мій рахунок.

— Ти впевнений? Там дуже дорого.

— Упевнений, — усміхнувся Архип.

Пара покинула дім Віолетти й, сівши в машину, попрямувала до ресторану. Дорогою до нього Віолетту спалювала цікавість:

— Отже, ця кофта — це як панцир? Тобто ти спеціально так вдягаєшся? Як король, який виходить у люди? Насправді ти ж король, так?

— Ха-ха. Ні. Мені просто подобається ця олімпійка, як і ця машина. Навіщо щось міняти, якщо воно добре працює?

— Ой, Архипе. Мені здається, я зможу над тобою попрацювати.

— У якому сенсі?

— Ну, я зможу показати твою красу світові.

— А чи можна показати світові потворність? — задумливо спитав Архип. — Але тільки таку потворність, яка викликатиме захоплення.

— Не розумію, про що ти, — засмутилася дівчина.

— Мені здається, я зможу над тобою попрацювати, — з усмішкою відповів Архип.
 

Приїхавши до ресторану, пара сіла за заздалегідь заброньований Архипом столик. Увесь вечір Віолетта подумки дивувалася всій тій розкоші, якою її огорнув Архип. Вона не могла повірити, що в цій «брудній оболонці» міг ховатися такий діамант. Пара провела чудовий вечір: узявши із собою ще пляшку шампанського й залишивши офіціантові щедрі чайові, вони почали збиратися додому. Віолетта запропонувала поїхати до неї, але Архип відмовив, запропонувавши поїхати до нього. Недовго думаючи, дівчина погодилася.

Приїхавши до готелю, де мешкав Архип, дівчина здивувалася, як усе охайно було в його апартаментах. Хлопець пішов на кухню відкорковувати шампанське, а дівчина тим часом узялася оглядати кімнату. Підійшовши до книжкової полиці, Віолетта звернула увагу на велику книгу тілесного кольору, у шкіряному переплеті, з написом, який було важко прочитати. Розгорнувши книгу, дівчина виявила, що її сторінки були абсолютно порожні.