Віолетта

Віолетта була дуже красивою. Її локони, зібрані в тугий хвостик і перев'язані рожевою стрічкою. Її виразні блакитні очі та пухлі губи, нафарбовані червоною помадою, робили її схожою на живу ляльку Барбі. Її ідеальніій талії та ідеальним пропорціям могли б позаздрити моделі. Вона завжди одягалася зі смаком і з голочки. Здавалося б, усе в житті дівчини йде добре, прихильників було багато, але, зазвичай, стосунки не тривали більше двох тижнів. Віолетті хотілося всього і одразу. Їй хотілося, щоб чоловік був багатим, щоб бачив у ній особистість, був джентльменом і одночасно гарячим коханцем. Вона мислила стереотипно, що чоловік при вигляді її «повинен». При цьому Віолетта мало що могла дати чоловікові, окрім своєї зовнішності. Вона була недалека і навіть незважаючи на книгу Ніцше у своїй сумочці, не справляла враження розумної, начитаної дівчини. Цю книгу вона брала з собою, коли виходила на чергове «полювання», у кафе неподалік від свого дому. Там Віолетта замовляла латте, сідала біля вікна і, відкривши книгу, робила вигляд, що захоплено читає, паралельно видивляючи хлопців, які могли б проявити інтерес до неї. Частіше за все чоловіки, з якими вдавалося познайомитися в кафе, звертали увагу не на Ніцше, а безпосередньо на зовнішність дівчини. Вони дарували подарунки, водили її в ресторан, але коли справа доходила до близькості - отримували відмову. Віолетта хотіла відносин більших, аніж лише фізичних. Їй немов хотілося чогось нового, чогось не банального, щось, що захопило б її і змусило відчувати себе кимось, окрім красивої обгортки. Ось і зараз, в черговий раз відкривши книгу, Віолетта, сьорбнувши латте, окинула поглядом кафе, щоб виявити чергову «жертву» її краси. Її погляду постав імпозантний чоловік, що сидів за дальнім столиком і говорив по телефону. Помітивши, що дівчина дивиться на нього і усміхається, він усміхнувся у відповідь. Щось підказувало Віолетті, що це може бути саме той чоловік, про якого вона мріяла. Підкачаний, зі стильною зачіскою та акуратно підстриженою бородою, цей брюнет виглядав так, ніби тільки зійшов з обкладинок глянцевих журналів моди. Допивши свій американо, чоловік вже було припіднявся, щоб підійти познайомитися з Віолеттою, але в цей час двері в кафе відчинилися і в них увійшов молодий хлопець і тут же направився до Віолетти. Вид у нього був недуже: стара, розтягнута синя олимпійка та пом'яті джинси говорили про те, що хлопця не особливо турбував його зовнішній вигляд. Волосся його було растріпане, ніби воно ніколи не бачили гребінця, а саме обличчя було пом'ятим і якимось стурбованим. Хлопець став біля Віолетти, загородивши їй огляд на симпатичного чоловіка і сутулячись, ховаючи руки в кишенях олимпійки, нервово запитав:

— Біблію читаєте?

— Що, вибачте? — перепитала здивована Віолетта.

— Ну от же, Біблія. — не висовуючи рук з кишень, кивнув на книгу хлопець.

— Це не Біблія. — вже роздратовано відповіла дівчина.

Вона показала обкладинку книги хлопцеві, щоб той переконався, що вона читає не Біблію, і вже нарешті відстали від неї. Але хлопець стояв на своєму місці, стиснувшись, він трохи нервово гмикнув і продовжив:

— Нуу, взагалі-то цю книгу називають «Біблія Ніцше», я побачив там ім'я «Заратустра», от і запитав.

— Найрозумніший, чи що? — різко відповіла дівчина. — Вибачте, молодий чоловіче, але ви мене відволікаєте. Ви не могли б відійти?

Хлопчина зам'явся, хотів було щось відповісти, але не наважившись, просто мовчки відійшов від дівчини. Він підійшов до вітрини, де стояли десерти, поглянув на ціни на каву, незадоволено хмикнув і покинув заклад.

Віолетта, нарешті позбувшись від настирливого приставали, знову подивилася в те місце, де сиділа її «жертва». Але порожня чашка з-під кави дала зрозуміти, що можливий кавалер дівчини вже покинув кафе. Похнюпившись, Віолетта ледве чутно сказала:

— Ідіот, все споганив.

Прибравши книгу в сумку, Віолетта спішно допила свою каву і вирішила, що на сьогодні «полювання» закінчено. Цей неохайний хлопець зіпсував їй настрій і бажання знайомитися з кимось.

Прийшовши додому, дівчина набрала гарячу ванну і відкрила пляшечку шардоне, подаровану колись одним із залицяльників красуні. Наповнивши бокал холодним вином, Віолетта залізла у ванну і, закривши очі, намагалася повністю розслабитися. Усі її думки були про того красеня з кафе, який їй усміхнувся. Вона уявляла, як могло б пройти їхнє знайомство, як цей чоловік підійшов би, поцілував її руку, як би вона танула. Потім вони б поїхали на його розкішній машині в дорогий ресторан, пили б шампанське. А вона розповідала б йому про Біблію Ніцше. Стоп. Що? Яка ще до чорта «Біблія Ніцше»? Дівчина мимоволі згадала, як усе обірвалося, і насупившись зробила ковток вина.

Прийнявши ванну і зробивши всі косметичні процедури, Віолетта направилась до спальні. Переодягнувшись у піжаму, дівчина наткнулась на сумку. Трохи поміркувавши, вона дістала звідти книгу і, уважно розглянувши обкладинку, хмикнула:

— Біблія... Щось ти, «Біблія», ні разу мені не допомогла.

Вона ніколи не читала цю книгу, тому, відкривши її, спробувала вперше пізнати її суть. Читання насправді ніколи не захоплювало красуню. Книга була скоріше аксесуаром образу красивої і водночас розумної дівчини, якою Віолетта так хотіла себе показати. Тому, з труднощами осиливши лише кілька сторінок і абсолютно нічого не зрозумівши, дівчина сховала книгу назад у сумку і, одягнувши навушники, почала робити те, що їй більше подобалося — красуватися перед дзеркалом.

Було вже далеко за північ, час летів швидко, і Віолетта, глянувши на годинник, зрозуміла, що пора вже лягати спати. Вона підійшла до вікна, щоб зашторити штори. Дівчину зустрічав сонний пейзаж сплячого міста. Поодинокі жовті вогні сусідніх висоток поступово гасли, віддаючи всю владу світла вуличним ліхтарям, які тусклим світлом освітлювали самотні лавочки і такий же самотній тротуар. Пейзаж нічного міста був розмитий, ніби його малював художник-абстракціоніст, який на ці чорні полотна наніс десяток жовтих плям. У цьому була якась родзинка, якийсь сенс, зрозуміти який дівчина була не в силах. Тому, постоявши трохи у вікна і врешті-решт зашторивши штори, Віолетта прилягла на ліжко і, завернувшись в ковдру, з думками про свого чарівного незнайомця, досить швидко заснула.