Глава 3: Сенс є

Отже. Я визначився із вибором академії в яку йтиму. Це звісно не написано в брошурі але до людей які закінчили академію Архангелів ставляться з більшою повагою ніж до інших. Так сказала Бельварія. Ще я в меню знайшов вкладку реакцій. Це оте саме коли ти можеш повисити або понизити репутацію комусь із зустрічних людей. Це все дуже складно і напевне непотрібно вам тож я не буду розповідати все що взнав від Бельварії коли сидів із нею на лавці. Наразі головна задача наступна: вступити в академію Архангелів і не вилетіти із неї за період навчання та в ідеалі закінчити в числі перших хоча це мабуть вже зовсім нездійсненна ціль. Хоча хто зна, побачимо. Після розмови з дівчиною вона пішла до себе відсипатись а я продовжив сидіти і думати що робити далі: піти розповісти про свою ідею батькам чи одразу піти в академію? Чекати довго не прийшлось, рішення у вигляді моїх батьків само мене знайшло.

- А я ж казав що він і досі тут. - Промовив мій батько, посміхаючись. - Що, не знаєш що робити? То може на роботу влаштуєшся? Аха-ха.

- Насправді я вже як півгодини знаю що мені робити. І чекаю лише вас щоб повідомити про свої плани.

- І що це за плани? - Це питання належало моїй матері.

- Вступити в академію Архангелів. 

- І нащо це тобі? Ти ж сам казав що не любиш навчання то чого вирішив піти в академію? - Це вже спитав батько.

- А ви навіщо пішли влаштовуватися на роботу? - Не втримався я від шпильки.

- Ну це трохи інше. Тим більше гроші завжди потрібні незалежно від того якої вони форми і найменування.

- До Архангелів ставляться з більшою повагою ніж до звичайних ангелів якими ми є. А отже і можливостей більше. Так що не відмовляйте мене. - Вирішив пояснити свої дії батькам.

- Та ми і не збирались синку, якщо хочеш то іди. - Взяла ініціативу розмови мама.

- Добре, тоді я пішов. Якщо що, пишіть.

- А тобі хіба не цікаво ким влаштувались працювати твої батьки? - Спитав батько коли я вже встав із лавки і пішов в сторону потрібної академії.

- Тобі чесно чи ні? 

- Ну давай чесно.

- Насправді ні. Без образ але яка мені користь від цієї інформації? Якщо вам подобається ця робота то працюйте наздоров'я, а все інше не так вже і важливо.

- Ну щож... Де тоді зустрінемось? - Задала питання мама.

- Та де хочете. Ми ж в Раю. - Відповів я розкинувши руки в різнобіч.

- Так, твоя правда. Тоді до зустрічі.

- Виходить так. Бувайте, я пішов.

- Бувай сину.

Скажете що я повів себе грубо в спілкуванні з юатьками? Можливо але я хочу щоб мої батьки позбавились потребності постійно слідкувати за мною і нарешті почали жити для себе. Вони потратили свої, можливо, найкращі роки на те щоб виростити мене і я не хочу щоб вони і далі тратили свій час на мене. Ми хоч і сім'я, але я все таки хочу звільнити своїх батьків від обов'язку бути поруч зі мною.

***

Нічого ж собі. А виглядає ця академія не гірше ніж резиденція місцевого Бога. Високий решітчатий паркан, ворота з емблемою ангела зі списом і щитом в руках. А будівля взагалі як білий дім виглядає. Навіть краще. І ще цікавий напис на воротах: "На варті Раю". І навіть сторожа стоіть на вході... Короче все серйозно далі нікуди.

- Що, хлопче, хочеш до нас? - Спитав один із охоронців з іменем Михаїл.

- Так, було б непогано. - Відповів я.

- Чудово, у нас якраз проводиться набір курсантів, заходь, я тебе проведу. - Відповів інший вартовий з іменем Брендуріон і відчинив ворота та запросив мене жестом йти за ним. - Насправді тобі повезло, набір цього циклу майже закінчився тож ти прийдеш фактично одним або і взагалі останнім.

- Справді? Яка вдача. - Я слухав вартового в піввуха в основному роздивляючись інтер'єр. - Гарно тут у вас, вишукано.

- Подобається?

- Ага. -Тільки і спромігся я відповісти.

Через деякий час ми підійшли до дверей із написом "Директор Академії. Максиміліан тон Грегор"

- Почекай трохи тут, зараз взнаю чи ти ще встигаєш вступити до нас чи ні. - Промовив Брендуріон заходячи в кабінет. Через хвилину він вийшов. - Тобі дуже сильно повезло. Ти пройшов останнім. По правилам тобі треба було б пройти вступну комісію але оскільки сьогодні останній день набору та ще й комісія зачиняється через годину то директор сказав що візьме все на себе. З тебе лише прийти завтра та не спізнитися. Добре?

Оце так новини. І на скільки мені приходити і куди? Це я і спитав у стражника. 

- Завтра о сьомій ранку у центральних воріт. Не запізнишся?

- А якщо запізнюсь?

- Тебе не впустять.

- Можна було здогадатись. А що робити з формою? Чи я можу і так сюди прийти? - Я демонстративно відтягнув від тіла кофту.

- Приходь як хочеш, форму тобі дадуть. - Гаразд, з цим розібрались. І тільки но я хотів задати ще питання як мене перебили. - На всі інші питання тобі дадуть відповідь завтра. Не переймайся.

- Гаразд. Дякую... Супроводите до виходу бо я дорогу не запам'ятав?

- Без питань. Мені все одно туди ж.

Так ми мовчки дійшли до центральних воріт і побажавши стражникам гарної служби я відправився в свою квартиру. 

***

Та-а-а-ак... спартанські умови, нічого не скажеш. Але туалет в ванній кімнаті є. Змусило посміхнутись. А так що, звичайна однокімнатна квартира в новобудові. Тільки і того що не чути веселих сусідів з їх скандалами та криками... Хоча за сіллю ні до кого буде зайти. Так, що по інтер'єру? П'ять кімнат: спальня, прихожа, ванна, кухня, зала. Із речей всього по мінімуму. На кухні стіл, три стільця, електрична плита, набір кастрюль і тарілок, шкафчики, холодильник... Навіщо? Чи продукти в раю теж мають властивість псуватись? Хоча неважливо. В спальні шкаф, вікно на вулицю. Нічого собі. Сама кровать, двуспальна, майже квадратна, набір простирадл, дві тумбочки і робочий стіл. В ванній сама ванна, умивальник, дзеркало над ним, душ і унітаз. Так, душ і ванна роздільні. Прихожа представляє з себе невелику кімнату з дзеркалом і ще одним шкафом. В залі теж є вікно, диван, стіл побільше і шість стільців навколо нього. Негусто хоча мені для повного щастя не вистачає ігрового комп'ютера в спальні і телевізора з ігровою приставкою в залі. Навернувши ще пару кіл по квартирі я в замисленому стані вийшов. І майже одразу зіткнувся з вже знайомою персоною лоб в лоб. Буквально.