Пролог: Буферна зона

М-м-м... Сонце у вічі світить навіть крізь повіки... Вставати не хочеться, так добре і м'яко лежиться... Так стоп! А який це сьогодні день, що так добре пригріло сонце? Зараз же має бути середина осені. Я розплющив очі і побачене мене вразило. Я був просто під відкритим небом і лежав навзнак. Треба озирнутися. Я сів і вразився ще більше. Ні, навіть не так, я офігів... М'яко кажучи. Я сидів на білому мраморі. У радіусі метрів п'яти було коло із густого туману. Цікаво ще те, що холод від мрамору я не відчував. Вирішив подивитися на себе. Ну, що можу сказати, моє тіло було дуже чистим. Від слова зовсім, на ньому не було ні шрамів, ні подряпин на пальцях, нічого. Тільки родинки. А з одягу на мені були білі штани та така сама біла футболка. Добре що і труси всунули, такі класичні боксери. Все це було абсолютно простим, без малюнків чи ще чогось. Тільки білуча тканина. Що ще дивно, така кількість світла зовсім не різала очі. Зважаючи на те, що я бачу, я на Небесах. Як я до цього додумався? Чесно кажучи сам не знаю, але побачена мною картина не була ні на що схожа тож це була єдина ідея яка могла спрацювати. І як виявилось далі - спрацювала... М-да, я їх уявляв трохи інакше, але питання в іншому. Як я тут опинився? Я що, забув, як мене вбили? Хіба таке можливо?... Тут раптом ззаду почувся приємний і заспокійливий жіночий голос:

- Доброго дня. - я обернувся і, вставши, побачив гарну високу дівчину років двадцяти на вигляд з попелястим розпущеним волоссям і карими очима. На ній був класичний прикид секретарки: спідниця, що обтягує до колін, сорочка і піджак, і звичайно ж папка. Так, папка. Та, у якій носять документи. Тільки було все це знов таки білим, за винятком золотого кулону з якимось зеленим камінчиком. Нефрит чи що. - Як ви тут опинилися, вас тут раніше не було? - До мене дійшло що мовчанка затягнулася. Цікаво, що вона відповість?
- Першу хвилину ми завжди даємо людям на те, щоб трохи прийти до тями після смерті. А з'явилася я просто відчинивши двері. - І вона справді, доторкнувшись до туману, потягла руку і умовні двері відчинилися, показавши моїм очам коридор з голими стінами з того ж мрамору. Потім вона ці двері зачинила. - Вам провести вступний інструктаж чи ви ще хочете питати мене про щось?
- Так хочу.
- Задавайте будь-які питання, що вас цікавлять. - сказала вона і надала моєму погляду білу усмішку.
- Чому я не пам'ятаю, як я помер?
- Запобіжні заходи, щоб ті, хто прийшли, не втратили глузд, згадуючи як їх убили.
- Я можу дізнатися, як мене вбили? І що з моєю родиною? Включаючи пса та кота... Їхня доля мені теж цікава.
- Усю вашу родину вбили озброєні бандити. Включаючи пса та кота. - Зрозуміло, значить і мама, і тато і бабуся зараз тут. Вихованці не обговорюються, я давно читав, що всі тварини є безгрішними і завжди потрапляють до раю. До речі...
- Мої батьки?
- Ваш батько, мати та бабуся теж потрапили до нас. - Фух, а я вже був готовий іти до пекла забирати когось із батьків. Прозвучить дивно, але я серйозно хотів це зробити. Так, мої батьки не святі, а знаючи мою вдачу можна було б готуватись до гіршого. Так, то що ще мені розповість ця прекрасна ангелесса?
- Ще питання?
- Так. Як вас звати?
– Що? - Вона здивувалася від такого банального питання? Мабуть, нечасто її запитують таке.
- Ваше ім'я яке?
- А, ем, Бельварія. - Ого, яке імечко... Так, головне не пожартувати. І не питайте який жарт я придумав... Ви не захочете це чути.

- Приємно познайомитись, я так розумію, моє ім'я вам відомо? - Не пожартувати, не пожартувати... 

- Так, усі ваші дані вже внесені до каталогу. До речі, ви маєте право змінити параметри свого духовного тіла в цьому місці, при вході до Раю вам така можливість дістанеться нескоро, так що вибирайте ретельно.
- У якому сенсі? Я ще не в Раю?
- І так і ні, це спеціальна буферна зона, в якій ми готуємо тих, хто прийшов до життя в Раю.
– Угу, ясно… А як і де мені змінити свої параметри тіла? - У мене є пара думок щодо того, чого мені варто позбутися у своєму тілі.
– Прошу. - Бельварія змахнула рукою і переді мною з'явилася білувата голограма з проекцією мого тіла зліва і списком параметрів праворуч... Так... Ох ніфіга ж собі, скільки їх тут?! Так, гаразд, мені все одно змінювати треба небагато.

Через кілька хвилин редагування я з впевненістю натиснув кнопку "зберегти зміни". Отже, що ми маємо. Я залишив все, буквально все як є за винятком відсотка жиру: зменшив його до 8% і прибрав усі патології мого тіла. До речі повинен сказати що мені довелося кілька хвилин звикнути до стовідсоткового зору після старих п'ятдесяти. Ну і якщо так подумати, то прибери я раніше зайвий жир, то був би ніфіга собі красенем. Ех, лінь моя лінь, ось можна було б тебе вимкнути як у цьому списку параметрів, моє життя може було б набагато краще, дивись і дівчину собі завів би ... Так, про що це я? О, згадав.

– Отже, я закінчив. Ще якісь інструкції будуть? - Поцікавлюся, а то раптом щось важливе пропущу і виглядатиму як лопух потім?
- Повірте, це лише початок. – весело промовила дівчина.
- Значить, ми тут надовго, так?
- Все залежить тільки від вас, мені нікуди поспішати, моє завдання провести вам інструктаж і дати максимум інформації.
- Тоді можете створити 2 м'які крісла?
- Два?
- Так, для мене і для себе, все просто. Тим більше, я не думаю, що вам так зручно стояти купу часу на цих незручних підборах.
- Що ж. Як забажаєте. - Знову помах рукою і ззаду кожного з нас з'являється по м'якому кріслі білого кольору, оббиті шкірою. – Такі?
- Якраз, сядемо?
– Давайте. - Ми сіли і я помітив з яким полегшенням видихнула Бельварія.
- Отже. Я хотів би дізнатися справжню історію та устрій цього світу. Для початку.
- Саме цього чи мультивсесвіту? - Так, тепер прийшла моя черга здивуватися. Тож виявляється теорія мультивсесвіту це правда? Цікаво цікаво.
- Раз така справа, тоді розкажіть будь ласка історію всього мультивсесвіту.
- Звісно. Вам коротко чи більше розгорнуто?
- Давайте коротко не думаю що мені колись знадобляться докладні знання у цій темі.
- Тоді слухайте...