Розділ 9. Свіжий вітер, прямо в... лице.

Пітер

- Зайчику туговухий, ти чим там зайнятий?

Іноді я зовсім не розумію, про що вона говорить.

Зайчик? Це звір і досить дивний на вид: спеціально дивився в атласі тваринного світу. Весь час бігає, то кудись, то від когось. Чисто зовнішньої схожості, як на мене, не спостерігається. Моделлю поведінки схожі? Якщо тільки вважати, що останні два дні я більше часу витрачаю на загальнофізичні заняття, а не приватні камерні концерти. Бігаю, звичайно, теж, але не так багато, щоб…

Є ще варіант, зменшувально-пестливий, як це називається в підручниках. Але тоді й у голосі, мабуть, має щось таке прослуховуватись? Хоча б доброзичливе. А зараз скоріше схоже на те, що я знову чимось завинив.

І щодо вух теж купа запитань. Якщо це просто відсилання до мого прізвища, то гаразд, нехай його. І її також. А зі слухом у мене все гаразд. Навіть краще: завдяки новомодній гарнітурі, при бажанні, можу почути пульс своєї співрозмовниці. Гнучкій загогулині, що спускається із-за вуха і обіймає шию.

А ще вони гарні, ці штуки, і куди як симпатичніші за службові. Напевно, тому, що розроблялися для виконавців усіх мастей та жанрів шоу-бізнесу, де технічні характеристики міцно пов'язані із презентабельним зовнішнім виглядом. Жіночі моделі так і зовсім виглядають, як прикраси, особливо посипані чимось блискучим. Добре, що пісенниця виявилася в цьому сенсі не зовсім типовою жінкою, і віддала перевагу функціональності перед красою. Просте металізоване виконання, матове та непомітне. По великому рахунком, я б погодився й на будь-яке, але надто химерне напевно звертало б на себе увагу і викликало питання. Зайві. А мені поки що ледве вдається впоратися з тією малою дещицею, яка...

Іноді мені здається, що пісенниця навмисне це робить. Запускає руку в кишеню, витягає навмання жменю випадкових слів і кидає їх переді мною, як гральні кубики. Тільки не хоче пояснити мені правила цієї гри.

- Знову граєшся?

Тут конкретики вже більше. Вже зрозуміліше.

Грати це вона про тренажер, який підігнав Марко. З багатозначними запевненнями, що такими приблудами користуються всі найкращі бійці.

В принципі нічого особливого: пристосування для самостійної підготовки, коли немає партнера для спарингу. Начинка - так, представляє певний інтерес, особливо та її частина, що явно запозичена з арсеналу спецназу. Але в цілому…

Для умовно повноцінного тренування все одно потрібно натягувати на себе щось на зразок спецодягу, що, ймовірно, імітуватиме відчуття від взаємодії з противником. Якщо правильно налаштуєш, а потім зможеш звикнути до цього сумнівного масажеру. На службі ми такими дурницями зазвичай не займалися: куди як простіше і корисніше дубасити один одного. У крайньому разі, наприклад, коли прописаний постільний режим, брали окуляри, щоб освіжити пам'ять. Ось як я сьогодні.

Ні, спочатку, справді, трохи залип. Приблизно півдня, гортаючи бібліотеку. Подивився на різні хитромудрі прийоми естетствуючих «ультрівців», але все таки у свій плей-лист поставив лише стандартні і добре знайомі ката.

Старший інструктор, що стежив в Академії за програмою підготовки взагалі і за нами зокрема, одразу популярно пояснив, що в ретельному заучуванні набору рухів особливого сенсу немає. Важливіше вміти розуміти, що відбувається, куди намічений удар і що з цим можна зробити, бажано, найбільш нешкідливим собі способом. Тобто вчили нас більше не тому, що нудять методики та інструкції, а навпаки. Як не треба робити, щоб не постраждати більш необхідного.

Можливо, причина крилася в тому, що таких, як ми, часто немає можливості вести по вахті з центрального пульта керування. Вступну дали, і все: далі справляйся сам. І нікого не хвилює, будеш ти при контакті з противником точно виконувати всі ці балетні па, або просто і невигадливо сунеш кулаком, куди зможеш дістати. Напевно тому на зразково-показові тренування наші групи ніколи і не ставили.

- Ау-у-у….

Якщо у пісенниці скінчилися слова, це погано. Слідом може прилетіти будь-що, в відповідності до майже безмежної і не завжди пристойної фантазії, а оскільки я обіцяв не закриватися, доведеться відповісти.

- Так мем?

- Скільки разів я просила припинити мемкати?

А що, треба було рахувати? Знову винний.

- Вибачте. Використати повний варіант?

- Ні, його забив за собою Марко, нехай насолоджується соло. Чому не можна говорити просто "Дарлі"? Тебе чимось не влаштовує моє ім'я?

Ось як тут даси відповідь? І звичка грає роль, і те, що пісенниця ніби зараз моя начальниця, отже…

- Гаразд, питання симпатій та антипатій залишимо на потім, а то вже майже чую, як мізки заскрипіли. Краще скажи, що ти робиш?

З якого точки зору? На мою особисту думку – готуюся. І до першого балу, призначеного на сьогоднішній вечір, і взагалі. На думку пісенниці ... Ні, не варто навіть припускати. Отже, найрозумніше звернутися до офіційних документів, якими мені найближчим часом наказано цілком певне заняття.

– Виконую обхід території. Ввіреної.

Окрема пісня, до речі. У виконанні дяді Портера, якщо бути зовсім точним.

Оскільки за підсумками нашої, хм, бесіди, він явно вирішив, що мене не варто підпускати до людей, а щоб не хуліганив на вулицях, до чогось обов'язково треба пристосувати, придумалося щось на зразок місця сторожа на незавершеному об'єкті міського майна.

За проектом тут планувалися торгові ряди широкого призначення, з реконструкцією історичного вигляду кварталу і таке інше. Справа йшла на лад, навіть почали завозити меблі та обладнання. Але потім один інвестор посварився з іншим, обидва – вже з містом щось не поділили, а в результаті невисока будівля із просторими галереями на найближче майбутнє підвисла у невідомості. На весь час арбітражних розглядів. Отже, висіли ми з ним тепер разом, тільки воно – безтурботно, а я – виконуючи обов'язки.

- Ти розумієш, що можеш цього не робити? Ніхто перевіряти не буде, – вкрадливо підказали у навушнику.