Розділ 3 З великої хмари - малий дощ.

Пітер

Я прокинувся разом з нападом чи то чхання, чи то кашлю, але такого конкретного, що мене зігнуло навпіл, змушуючи сісти, а потім знову розпластало по лежаку. Рівному та…

З приводу температури навколишнього світу шкіра не відчувала нічого. Навіть кахель на стіні, що виглядає майже крижаним, при дотику не побажав повідомити про себе хоч щось понад візуальну складову. Якщо приплюсувати сюди ж хімічний присмак вишні в роті, за висновком далеко не треба ходити. Можна навіть зовсім не рухатися.

Консервація, отже? Залишилося зрозуміти, навіщо і про що ця проблема.

Очевидна зручність лише одна: повний пофігізм щодо зовнішніх умов. Правда, за підсумком все зазвичай закінчується купою синців, і це тільки у випадку, якщо будеш дуже уважним. Розслабишся більше допустимого - сам собі злобний дурень.

Жаль, немає способу визначити, як сильно мене накачали. Тому що внутрішні відчуття безсоромно брешуть. Може обійшлися стартовою дозою, а може вкотили на повну. Але в будь-якому разі рухатися зараз краще повільно та печально, щоб не порватись. А то було. І якщо тоді зашили хоч на живу нитку, але оперативно, то за обставин, що склалися, цілком можуть надовго залишити без швидкої допомоги. Тим більш обстановка сприяє…

Кімната, викладена кахлем у всіх напрямках. Не пригадаю таких приміщень в управлінні. Навіть у тих же ізоляторах дизайн хоч і промисловий, але все ж таки живий, а тутешній навіює якийсь зовсім не житловий настрій. І мальовничо розкидані сіточки тріщин теж. Досить прозоро, скажімо так, натякають. А якщо повернути голову ще більше і скосити очі, можна розгледіти в підлозі жолобки і припинити нарешті задаватися дурними запитаннями.

Хоча чим тоді взагалі займатися? Наприклад, все-таки спробувати змінити положення тіла на більш придатне для огляду цього ж тіла, благо, нічого не заважає: як розділи для проведення запропонованих процедур, так і залишили.

Синяки... сині. Виходить, у відключці я пробув досить довго. І сліди датчиків вже навіть не червоні. І зірочки від ін'єкторів. І дірки у венах. Якщо зі мною щось і творили, то чимало годин тому. Мабуть, одразу після шокера. А потім раптово схаменулися і згадали, що мені, взагалі-то, належить повний спокій?

Ну, чисто технічно спокійне місце, не посперечаєшся. Припущення, які з його приводу виникають, – це, як кажуть, мої особисті проблеми. Як, втім, і решта.

Так, у положенні сидячи трохи освоївся. Тепер можна спробувати обернутися і спустити ноги на…

Напевно, гарна була стопочка. І якийсь акуратист же перейнявся, а толку? Щоб я недбалим рухом ноги розкидав комплект форми по підлозі?

Курсантська. Новенька. А як там із розпізнавальними?

Ні, нахилятися не треба. Було. Прийдеться знову прилягти і ноги назад на лежак, мабуть, краще не закидати. Значить боком.

О, з цього ракурсу можна дивитися на двері. Теж тихі та спокійні. Без будь-якої фурнітури і навіть без оглядових приблуд. Приховані камери по стінах, отже? Швидше за все. Повинні ж усі мої мляві перформанси якось і кимось спостерігатися. Хоча, може, і не повинні. У медчастині проводити спостереження куди простіше, та й ефективніше з їх апаратурою. Кажуть, за особливої ​​ретельності можуть навіть окремі думки відловлювати. Але, мабуть, тих, хто мене сюди притягнув, цікавить щось зовсім інше. І враховуючи люб'язно залишений одяг, коли я дозволяю його на себе натягнути, уявлення і почнеться.

Ні, зрозуміти їх можна. Одягати мене, як ляльку, явно нікому не впало, а якщо зможу впоратися сам, особливо зі шнурівкою, значить здоровий і придатний. Тому полежу ще, доки ніхто не жене.

Хоча, сумнівно, гнатимуть, якщо поверх компресії накотили консерву. Швидше, візьмуть змором, їм поспішати нікуди. Тут мені вже краще не тягнути нікого за хвіст, інакше госпіталізація буде обов'язкова, і дуже неприємна.

Вони знають, що я знаю, що вони знають, що я…

Так, голова знову успішно закрутилася. Можна взагалі гнати з неї будь-які роздуми. Я б так і зробив, якби можна було зосередитись хоч на чомусь. Але нав'язана убогість відчуттів зовсім не допомагала розслабитися.

Добре зрозуміло тільки одне: нічого простого в ситуації, що склалася, немає. Інакше обійшлися б без цієї хитромудрої церемонії. Чи то шахова партія, чи якийсь дивний танець, де кожен по черзі має зробити належне йому па. Натяки, нюанси, деталі. З розрахунком на очевидне розуміння з мого боку?

Чорта з два я щось розумію! Легко можу заприсягнутися, що тут і зараз все має значення. Але яке? І для кого воно більше призначене, для мене чи для тих, хто ховається за дверима?

Можна ще полежати. Стільки скільки влізе. А можна плюнути та зіграти. Ну хоч у піддавки. Бажаєте, щоб я прикрив наготу? Так будь ласка.

Якби такий норматив взагалі практикувався, я б його зараз із тріском провалив. Тому що нахилятися все ще було небезпечно – голова одразу тягла донизу, ближче до будь-якої горизонтальної поверхні. Довелося підпихати одяг ногами ближче, а потім уже наосліп намацувати все підряд і одягати. Починаючи з верху, якого мало: на куртку чомусь поскупилися. З низом пройшло набагато повільніше і вдумливіше, а перед черевиками взагалі довелося робити дуже велику паузу.

Але, як я й гадав, варто було мені затягнути останній вузол і знесилено видихнути, двері відчинилися, пропускаючи в кахельну кімнату трьох сейфів. Може, тих самих, може нових – хто їх у повній обв’язці розбере? Натомість асоціація з шахами стала яскравіше нікуди: білі клітини, чорні постаті.

Адже реально стояли в коридорі і чекали, можливо, навіть весь час після мого пробудження. Не знаю, чи то реготнути, чи поспівчувати.

- Отямився?

Допустимо, ні. І не дуже старався. Але кого це хвилює?

- Встати. Обличчя до стіни. Руки за спину.

Цікаво той, хто командує, розуміє, що для мене все це зараз, у певному сенсі, акробатичний етюд? Аж раптом знову потягне прилягти? І що щодо цього заплановано, ще один сеанс очікування?