Розділ 43. Десятий місяць. Частка врожаю

Перший урожай почали ділити за три дні до того, як стало зрозуміло, чи можна його їсти.

Крупник стояв на північній рівнині вище людського пояса. Його світлі стебла потемніли біля основи, вузьке листя стало жорстким, а верхні коробочки розкрилися й показали щільні ряди важких зерен. На різних ділянках рослини мали неоднаковий вигляд. У Північного союзу крупник піднявся рівними смугами, хоча крайні ряди біля каналу виявилися нижчими за решту. На сусідньому полі Лесс Арн стебла росли рідше, зате мали більші коробочки. Ділянка, з якої люди прибрали весь щілинник і майже всі місцеві рослини, пожовкла завчасно. Там вода швидко йшла в розпушену землю, верхній шар пересихав, а після вечірнього поливання коріння в глибині починало гнити. На дослідній смузі Селії Ран крупник ріс поміж дикого пульсника, щілинника й низьких трав. Урожай там здавався меншим, зате майже всі рослини залишалися здоровими.

Ніхто ще не знав, який спосіб виявився найкращим. Люди порівнювали висоту, кількість коробочок і розмір зерен, але не могли визначити, скільки їстівної маси ховається під гіркою оболонкою і скільки доведеться залишити для наступного посіву. АРГО не давав готової оцінки.

— Ви здатні зібрати врожай і порівняти справжні результати, — відповів він на спільний запит. — Попередній розрахунок зменшить цінність спостереження.

— Якщо зберемо надто рано, втратимо частину їжі, — сказав Гарен Толь.

— Так.

— Якщо надто пізно, зерно рознесуть тварини й вітер.

— Так.

— Ти знаєш точний час.

— Для кожної ділянки він різний.

— Тоді скажи для кожної.

— Ні.

Гарен вилаявся, але сперечатися далі не став. За десять місяців люди навчилися розуміти, коли відмова АРГО остаточна.

Перші коробочки розрізали вранці. Зерна всередині були м’якими, світлими й легко розплющувалися між пальцями. Після зняття зовнішньої плівки й нагрівання вони перетворювалися на липку масу зі слабким солодкуватим запахом, але гіркота залишалася. Люди вирішили зачекати.

Наступного дня кілька коробочок розкрилися повністю. Зерна потемніли, затверділи й почали випадати від дотику. Котушки з’явилися біля полів іще до світанку. Вони збирали важке насіння, затискали між сегментами тіла й згорталися в кільця. Низькі гладенькі огорожі заважали їм викочуватися назовні, але не зупиняли всередині ділянок. Чергові виносили тварин за межу й розсипали частину зерен на залишених для них смугах. За годину котушки поверталися.

— Сьогодні, — сказала Лесс Арн. — Якщо чекати ще, половина опиниться під землею в їхніх норах.

Гарен вважав, що крупник має постояти ще добу. Він розламав зернину й показав бліду середину.

— Воно не висохло.

— Уранці завжди вологіше.

— Отже, збиратимемо вдень.

— Удень коробочки розкриються сильніше.

— Тоді ввечері.

— Увечері прийдуть котушки.

Північний союз вирішив чекати. На полі Лесс почали збирати врожай.

Люди не зрізали рослини при землі. Крупник був багаторічним, і частина стебла могла дати нові бічні пагони, якщо зберегти нижні вузли. Коробочки знімали разом із короткою частиною верхівки, складали на широкі тканинні полотнища й одразу переносили під накриття. Робота здавалася простою, доки за неї не взялися одночасно кілька людей. Стиглі коробочки розкривалися від поштовху. Зерна сипалися крізь пальці, провалювалися між нитками грубої тканини й залишалися в землі. Діти збирали їх по одному, але котушки робили це швидше.

Нора Вейл принесла полотна зі щільнішим переплетенням. Їх виготовили спеціально для врожаю, пожертвувавши частиною м’якого стулникового волокна, призначеного для одягу. Коробочки почали складати в неглибокі плетені кошики, застеляючи дно тканиною. Для зрізання використовували бронзові ножі й тонкі кам’яні пластини. Камінь частіше ламався, зате бронзові ножі доводилося передавати з рук у руки. На шість полів було лише три придатні леза.

До вечора першу ділянку зібрали менш ніж наполовину. Люди втомилися тримати руки піднятими, пальці вкрилися порізами від жорстких країв листя, а під накриттями лежали гори коробочок, які ще не стали їжею.

Наступного дня здійнявся сильний західний вітер.

Північний союз вийшов на поле до сходу Сонця. Вони встигли зібрати кілька рядів, перш ніж перші стиглі коробочки почали розкриватися самі. Вітер ішов ділянкою довгими хвилями. Зерна сипалися на землю, вдарялися об гладенькі пластини огорож і котилися між рядами. Люди розстеляли тканину, ставили кошики й намагалися притримувати стебла руками. Що швидше вони працювали, то більше ламали рослини й струшували насіння.

— Треба було починати вчора, — сказала Мева Соль.

Гарен не відповів.

До полудня вітер розніс частину легких зовнішніх оболонок, але важке зерно здебільшого залишилося біля рослин. Втрати виявилися меншими, ніж здавалося здалеку. Котушки не могли зібрати все. Птахоподібні дзвінкокрили прилетіли зграями, однак живилися не великим насінням, а дрібними організмами, які виповзали з розкритих коробочок. До вечора Північний союз зібрав основний урожай. Останні ряди залишили на насіння, для спостережень і на поживу місцевим видам.

Два інші поля чекали ще день і потрапили під короткий дощ.

Вода не знищила крупника, але коробочки набралися вологи й частково закрилися. Зерно довелося сушити довше. На одній ділянці з’явилася темна плівка, яку люди спочатку сприйняли за звичайний наліт. Вона поширювалася від пошкоджених коробочок до цілих, склеювала зерна й мала різкий кислий запах.

Після запиту АРГО підтвердив:

— Це колонія місцевого мікроорганізму, який використовує вологі тканини крупника. Після повного висушування він не становить небезпеки від зовнішнього дотику, але заражене зерно не можна вживати в їжу чи використовувати для посіву.

— Скільки заражено? — запитав координатор поля.

— Визначте за запахом, зміною поверхні та внутрішнього забарвлення. Партії з імовірними прихованими пошкодженнями слід перевіряти, розрізаючи окремі зерна.