Розділ 40. Восьмий місяць. Велика річка

Велику річку почули за годину до того, як побачили.

Спершу з’явився рівний низький шум, який не залежав від вітру й не припинявся, коли люди зупинялися. Він долинав звідкись попереду, з-за довгого підйому, і поступово заповнював увесь простір між рідкими заростями стрілолиста. Потім повітря стало вологішим. На камінні з’явилася тонка темна плівка, у заглибинах росли незнайомі напівпрозорі мохи, а над землею почали пролітати великі чотирикрилі тварини з довгими ногами, притиснутими до тіла. Вони рухалися в одному напрямку й не затримувалися над рівниною. Селія Ран сказала, що поблизу має бути велика вода, ще до того, як провідники піднялися на останній схил.

За ним Арден розірвався навпіл.

Річка лежала в широкій долині, що простягалася на північ і південь далеко за видимий обрій. На людській карті її зображували синьою борозною завтовшки у два пальці, але справжня вода займала простір, якого неможливо було охопити одним поглядом. До протилежного берега було щонайменше триста метрів. Течія йшла з півночі, вигинаючись довкола довгих низьких островів. Ближче до берегів вода здавалася зеленою, посередині — майже чорною. Поверхнею проходили широкі гладенькі смуги, а потім раптово розпадалися на кола й поперечні хвилі. З води здіймалися зарості високих темно-синіх стебел, увінчаних овальними пухирчастими коробочками. Одні зарості трималися на місці, інші повільно пливли вниз, наче цілі ділянки берега відірвалися й вирушили в дорогу.

На протилежному боці починалася невідома земля. Спершу тяглася широка світла смуга річкових наносів, потім здіймалися тераси, вкриті невисокими сріблясто-зеленими рослинами. Далі видніли темні групи стулників і поодинокі склепінники, але лісу, схожого на північно-західний, не було. На далекому підйомі поміж рослин проступали червоні та жовті кам’яні шари. За даними АРГО, за річкою лежала одна з областей, придатних для майбутнього розселення: помірний клімат, кілька приток, глинисті ґрунти, волокнисті рослини, доступна поверхнева руда й велика долина, захищена від сильних західних вітрів.

Досі всі ці відомості існували лише у проєкціях.

Тепер між людьми й можливим майбутнім лежала вода.

Експедиція вийшла з табору чотири дні тому. У ній було сто шістдесят вісім людей: провідники, картографи, медики, мисливці, нитяники, гончарі, червонярі, вогнярі й представники шести великих об’єднань, які вже обговорювали спільне розселення після першого року. Рада не призначала їх однією майбутньою громадою. Завдання полягало не у виборі землі, а в перевірці здатності великої групи відійти далеко від табору, забезпечити себе в дорозі, подолати природну перешкоду, провести спостереження й повернутися без постійної допомоги АРГО.

Маршрут люди визначили самі. АРГО лише позначив область на людській карті й повідомив, що на найближчих ста кілометрах немає бродів, безпечних для пішого переходу. Шлюпок не використовуватимуть. Готових човнів, металевих корпусів і синтетичних плавучих засобів він також не надасть. У разі невідомої загрози масової загибелі система втрутиться, але помилки під час будівництва, втрата вантажу, падіння у воду й зустрічі з уже вивченими видами залишаться людською відповідальністю.

Перед виходом Рейн запитав:

— Ти хочеш перевірити, чи зможемо ми перейти річку?

— Ні, — відповів АРГО. — Я знаю, що зможете.

— Тоді що перевіряється?

— Чи знаєте це ви.

Експедиція не мала єдиного постійного керівника. Рух координували провідники, облаштування стоянок — люди, відповідальні за вогонь і воду, медичні рішення — Мая Сорен, а технічну підготовку переправи доручили групі з дев’ятьох людей. Серед них була Тесса Март, яка вже довела, що знання корабельних систем майже марне перед закритим модулем шлюпки, але корисне там, де складне завдання потрібно розділити на послідовні дії. Разом із нею працювали Нора Вейл, двоє червонярів, троє будівельників рам, картограф і Савін Ро — колишній фахівець із руху рідин у замкнених колоніальних системах. Савін умів розраховувати потоки повітря та води, але ніколи не будував плотів і не переправлявся через природну річку.

Перший огляд берега тривав майже весь день. Люди не кинулися рубати найближчі рослини. Вони вивчали течію, позначали ділянки зворотного руху води, глибину біля берега, сліди підвищення рівня й розташування островів. Картографи пустили поверхнею кілька легких стебел із яскравими тканинними позначками. Одні відразу понесло вниз. Інші потрапили у широку смугу, яка поволі повертала їх до берега. Треті оберталися майже на місці, доки течія не викидала їх на середину річки.

Савін сидів на пласкому камені й годинами спостерігав за рухом позначок.

— Тут основний потік іде не прямо, — сказав він Тессі. — Біля нашого берега вода повертається вгору приблизно на сто кроків, а потім розвертається. Якщо ввійти тут, нас спершу понесе проти загальної течії, а тоді витягне на середину.

— Це добре чи погано?

— Залежить від того, куди хочемо потрапити.

— На інший берег.

— Тоді погано. Якщо не керувати.

Тесса подивилася на чорну середину річки.

— Керувати чим?

— Тим, чого в нас поки що немає.

Високі сині рослини у воді виявилися пухирниками. Кожне стебло складалося з безлічі герметичних камер, наповнених газом. Товста зовнішня оболонка майже не вбирала води, а внутрішні перегородки не давали рослині втратити плавучість у разі пошкодження однієї частини. Молоді пухирники росли зі спільного кореневого килима біля берега. У міру старіння віддалені стебла відокремлювалися, сполучені корінням ділянки відривалися й пливли вниз за течією. На них зберігалися вологий ґрунт, насіння та дрібні тварини, завдяки чому рослина розселялася на нових обмілинах.

На плавучих кореневих килимах жили шестиплави. Їхні довгі тіла сягали довжини людської руки, а шість кінцівок перетворилися на широкі гнучкі лопаті. Передня пара допомагала триматися за пухирники, середня керувала рухом, задня штовхала тіло у воді. Шестиплави зішкрібали із зовнішньої оболонки рослини темний наліт і поїдали дрібні організми між корінням. У разі небезпеки вони не пірнали глибоко, а ховалися під плавучим килимом і залишалися там, притиснувшись до нижньої поверхні.