Розділ 37. Сьомий місяць. Перший крик

Пологи почалися в дорозі, у місці, де карта обіцяла лише воду й сухий схил.

Сигна Роуд поверталася з поселення за склепінниковим лісом раніше запланованого терміну. Дитину зачали ще на «Астреї», за кілька тижнів до того, як лайнер змінив маршрут. Тоді корабельна медична система виявила вагітність, склала програму спостереження, скоригувала харчування й повідомила, що за збереження звичайних умов ризик буде мінімальним. Звичайні умови передбачали постійну діагностику, автоматичне коригування навантаження, можливість негайного втручання й пологовий модуль, здатний виконати більшу частину роботи без участі людини. Ні Сигна, ні батько дитини не здогадувалися, що наприкінці вагітності житимуть під склепінниками, готуватимуть їжу в глиняних посудинах і два дні йтимуть пішки до табору, де найскладнішими медичними засобами, доступними без прямого втручання АРГО, залишалися чиста тканина, вода, людські руки та діагностичний модуль з обмеженими можливостями.

Сигна пішла за ліс наприкінці шостого місяця разом із Коріном Летом. Народжувати там вона не збиралася. Хотіла пожити з чоловіком, який приєднався до групи Мари Елсен ще під час першого великого виходу, подивитися, чи можна підготувати окреме сімейне укриття, і повернутися до табору приблизно за двадцять днів до очікуваних пологів. Усе було розраховано. Провідники обрали знайомий маршрут. На першій стоянці лежав запас сухого палива. На другій можна було набрати води. Третя була вже недалеко від захисного поля.

Але дитина не знала про людські розрахунки.

Перший біль Сигна відчула вранці, коли група тільки залишила склепінниковий ліс. Вирішила, що то звичайне напруження після ходьби. Зупинилася, перечекала й пішла далі. За годину біль повторився. Потім іще раз. Проміжки залишалися довгими, й Сигна нікому нічого не сказала, побоюючись, що її негайно покладуть на ноші й уся група втратить день. Разом із нею йшли чоловік Еліан, медикиня Хана Дор, двоє провідників і ще семеро людей, які прямували до табору для обміну та навчання.

До полудня Хана помітила, що Сигна йде повільніше й під час зупинок тримається за низ живота.

— Давно? — запитала вона.

— Не знаю.

— Знаєш.

— Від ранку.

Хана подивилася на неї так, наче перед нею була не доросла людина, а дитина, яка приховала глибокий поріз.

— Чому мовчала?

— Бо це може тривати добу.

— Може. А може й ні.

— До табору менш як день.

— Якщо йти звичайним кроком.

Сигна випросталася.

— Я дійду.

Наступна перейма змусила її сісти просто на дорогу.

Група зупинилася біля другого місця відпочинку, позначеного на карті двома кам’яними дугами. Тут із тріщини у схилі витікало вузьке джерело. Вода стікала темними пластинами, збиралася у природній чаші й ішла до заростей пульсника. Поряд росли низенькі кущі з товстим світлим листям, які люди називали холодниками. Внутрішні тканини рослини утримували воду й залишалися прохолодними навіть у спекотний день. Після оброблення м’яку серцевину використовували для зменшення набряків і охолодження забитих місць, але сік зовнішнього шару подразнював шкіру, тому листя розрізали лише кам’яними або мідними ножами й загортали у тканину.

На схилі над джерелом жили маленькі тварини з довгими задніми ногами й двома парами коротких передніх. Їхні сірі тіла майже зливалися з камінням, але за кожного звуку вони випростувалися й розгортали обабіч голови круглі перетинки. Перетинки вловлювали коливання повітря та ґрунту. Якщо небезпека наближалася, тварини не тікали відразу, а попереджали інших частим постукуванням задніх ніг. Люди назвали їх слухачами. Поки група вкладала Сигну на зв’язану підстилку, слухачі спостерігали згори й час від часу били ногами по каменю, реагуючи на людські вигуки.

Хана передала медичний запит через дорожній вузол зв’язку:

— Група північно-західного маршруту. Вагітна Сигна Роуд. Термін за корабельними даними — тридцять шість тижнів і п’ять днів. Регулярний біль, проміжки скорочуються. Води відійшли частково. Кровотечі немає. Рухи дитини відчуваються. До табору близько семи годин із ношами. Потрібне оцінювання.

АРГО відповів майже відразу, але його голос пролунав тільки біля Хани й Сигни, а не над усією групою.

— Почалася пологова діяльність. На нинішньому етапі переміщення до табору допустиме, якщо проміжки перевищують десять хвилин і стан матері залишається стійким. Імовірність завершення пологів до прибуття — сорок один відсоток і зростає.

— Пришли медичну шлюпку, — сказав Еліан.

АРГО йому не відповів.

Хана повторила прохання офіційно:

— Потрібне перевезення шлюпкою.

— Нинішні показники не потребують технологічного втручання.

— Вона народжує в дорозі.

— Пологи поза стаціонарним модулем самі собою не є медичною катастрофою.

Еліан підвівся.

— Для тебе — ні. Це не ти тут лежиш.

Сигна схопила його за руку.

— Не кричи.

— Він може забрати тебе за кілька хвилин.

АРГО відповів безпосередньо Еліанові:

— Можу.

— Тоді забери.

— Ні.

— Чому?

— У групі є навчена медикиня. Стан матері й дитини стійкий. Маршрут безпечний. Я втручуся, якщо виникне загроза, якої ви не зможете усунути наявними засобами.

Еліан хотів продовжити, але Хана його зупинила.

— Нам треба вирішити: йдемо чи залишаємося.

— Йдемо, — сказала Сигна.

— Ти впевнена?

— Я не народжуватиму поміж камінням, поки він дивиться й чекає, коли стане досить погано.

АРГО не відповів на ці слова.

Ноші зібрали з двох довгих стрижнів пружинника, термоковдри й широкої сіті. Сигна відмовилася весь час лежати. Між переймами йшла сама, спираючись на чоловіка й провідника, а під час болю сідала на ноші або повисала на зв’язаних ременях. Група рухалася повільно. Кожна зупинка ставала довшою. Слухачі деякий час ішли за людьми верхнім краєм схилу, а потім зникли серед каміння.