Розділ 31. Четвертий місяць. Обвал

Спершу схил закашлявся.

Із глибини кам’яної стіни долинув короткий глухий звук, наче під шарами породи хтось ударив каменем об камінь. Із тріщини висипалося кілька дрібних уламків, застукотіло по виступах і впало біля людських ніг. Один із червонярів підвів голову. Другий відступив на крок. Третій і далі витягував із заглибини плетений кошик, наповнений зеленою рудою.

— Стійте, — сказав спостерігач нагорі.

Почули його не всі. У яру працювало понад шістдесят людей. Кам’яні молотки били по породі, кошики шкрябали землю, хтось кликав носіїв, хтось сперечався про якість чергового уламка. Сонце ще не піднялося над східним краєм, і нижня частина схилу лежала в холодній тіні.

Спостерігач закричав гучніше:

— Припиніть роботу!

Кілька людей справді опустили інструменти. Решта подивилися на нього, чекаючи пояснень.

Стіна знову озвалася.

Цього разу то був не удар. Довгий тихий тріск пройшов навскіс від зеленої жили до верхнього виступу. Із тріщини посипався сірий пил.

І тоді заговорив АРГО.

— Негайно залиште східну виробку.

Його голос пролунав уздовж усього яру, спрямований так, щоб люди почули його навіть крізь удари й вигуки.

— Не забирайте інструментів і вантажу. Рухайтеся до річища. Не перетинайте ділянку під навислим шаром.

Робота припинилася.

Люди почали відходити. Одні відразу покидали молотки. Інші все-таки хапали кошики, аж поки сусіди не виривали їх із рук. Кілька людей зістрибнули з нижніх уступів у річище. Медики, які перебували біля місця сортування, відводили людей за проведену вранці білу лінію.

Один чоловік залишився біля стіни.

Він тримав кошик обома руками й намагався витягнути його з вузької виїмки. Плетене дно зачепилося за гострий виступ. Усередині лежали великі шматки руди з червоними прожилками — найкращі з усього, що вдалося знайти за останні дні.

— Каю! — крикнула жінка з річища. — Кинь!

Він смикнув дужче.

Кошик не піддався.

— Каю Нордене, відійдіть від схилу, — сказав АРГО.

Тепер голос пролунав лише поряд із ним.

Кай випустив кошик.

Зробив крок назад.

Згори закричали:

— Швидше!

Тієї миті з-за нижнього виступу показався інший чоловік.

Тарек Він працював у заглибині, якої не було на затвердженій схемі виробки. Він виповзав навколішки, відштовхуючись руками від пухкої породи. За поясом стирчав кам’яний молоток. На плечі висіла невелика торба з червоними металевими вкрапленнями.

— Там іще двоє! — закричав він. — Вони всередині!

Кай зупинився.

— Де?

— За підпорою!

— Негайно залиште східну виробку, — повторив АРГО. — Внутрішня порожнина втрачає стійкість.

Тарек побіг до річища.

Кай розвернувся до стіни.

Жінка знову закричала його ім’я.

Він не послухав.

Забіг у темну заглибину, з якої щойно вибрався Тарек.

Схил обвалився.

Не вся стіна одночасно. Спершу опустився верхній сірий шар. Він повільно нахилився вперед, зберігаючи форму велетенської плити, а тоді розколовся на кілька частин. Одна вдарила в нижній виступ. Камінь вибухнув сірим пилом. Услід зірвалися зелені рудні пласти, земля, коріння синьожилки й ціла смуга чорного мінерального організму, що ріс у тріщинах.

Звук прийшов після руху.

Яр здригнувся. Повітря вдарило людям в обличчя. Пил накрив річище, світло зникло, хтось упав, хтось побіг, не бачачи дороги. Каміння сипалося ще кілька секунд, але серед гуркоту здавалося, що це триває без кінця.

— Не наближатися до завалу, — сказав АРГО.

Його голос прорізав пил.

— Лягти біля західної стіни. Затулити обличчя тканиною. Не рухатися проти потоку людей.

Медики кричали те саме людськими голосами. Хапали тих, хто біг, за руки, тягли вниз, змушували притиснутися до землі. Кілька людей і далі шукали вихід, зіштовхуючись одне з одним. Один упав у потік. Другий наступив йому на спину. Селія Ран, яка перебувала біля ділянки спостереження за каменориями, збила з ніг чоловіка, що намагався повернутися до східної стіни.

— Там люди!

— Зараз туди не можна!

— Вони під камінням!

— Якщо полізеш, їх стане більше!

Пил поволі осідав.

Спершу проступили найближчі постаті. Потім річище, вкрите сірим брудом. Східна виробка зникла. На її місці здіймалася купа плит заввишки в кілька людських зростів. Кілька великих уламків перегородили потік, і перед ними вже збиралася вода, утворюючи неглибоку калюжу.

Каменориї залишали схил.

Десятки тварин вибиралися з тріщин над завалом, швидко перебираючи короткими ногами. Їхні захисні пластини вкривав пил, передні лопатки судомно розгрібали осип. Деякі котилися вниз разом із дрібним камінням, переверталися й знову повзли вгору протилежною стіною. Із зруйнованих ходів висипалися дрібні білясті організми, схожі на короткі м’які стрічки із шістьма чіпкими відростками. Люди досі їх не бачили: вони жили глибше, живилися мінеральною плівкою та відходами каменориїв.

Білі стрічки звивалися на повітрі й швидко темніли.

— Не торкайтеся невідомих організмів, — сказав АРГО. — Для людини вони не становлять небезпеки, але гинуть від висихання. Після завершення аварійних робіт перенесіть їх на вологих пластинах до вцілілих ходів.

Кілька людей обурено озирнулися.

Під камінням були люди, а АРГО говорив про маленьких істот.

Але він не ставив їх вище за людей. Просто водночас бачив більше ніж один наслідок.

— Перекличка, — сказала Мая Сорен. — За робочими групами. Не всі разом!

Координатори почали називати номери. Люди відгукувалися, піднімали руки, шукали тих, хто працював поруч. Список змінювався щохвилини. Дехто опинився осторонь своєї групи. Двоє пішли до місця ранкового набору води. Один чоловік лежав непритомний біля західної стіни, і спершу його теж вважали зниклим.

Після першої перевірки бракувало чотирьох.