Розділ 30. Четвертий місяць. Червоний метал

Камінь заплакав червоним.

Спершу всі вирішили, що то кров.

Невеликий уламок лежав серед вуглин після вечірнього багаття, наполовину схований під сірою золою. Напередодні його принесли зі східного маршруту разом із десятком інших каменів: зелених, синіх, смугастих, укритих блискучою кіркою. Люди й досі збирали незвичайні речі Ардена з майже дитячою жадібністю, хоча АРГО не раз попереджав, що краса не свідчить ані про користь, ані про безпечність. Більшість знахідок після огляду повертали туди, звідки взяли. Кілька залишали як навчальні зразки. Цим каменем притиснули край вологої глиняної заслінки над вогнем, а потім про нього забули.

Уранці підліток на ім’я Ілан Кроу розгрібав згарище довгою пластиною й побачив на почорнілій поверхні червону краплю.

Вона не текла. Лише блищала в заглибині — щільна й гладенька, зовсім не схожа на місцеву породу. Ілан торкнувся її краєм кам’яного шкребка. Крапля не розкололася. Піддалася, залишивши на камені коротку червонясту смугу.

— Тут хтось порізався? — запитав він.

Люди біля багаття оглянули руки. Ніхто не був поранений.

Ілан спробував підважити краплю. Вона відокремилася від почорнілого каменю маленькою важкою зерниною й упала в попіл. Він підняв її пальцями, відразу ж випустив — метал іще зберігав тепло — і лише тоді закричав, щоб покликали тих, хто працював із картою.

За пів години навколо згарища стояло стільки людей, що побачити знахідку могли лише перші ряди. Червону зернину поклали на пласку глиняну пластину. Вона була менша за ніготь, нерівна з одного боку й округла з другого. На сонці поверхня тьмяно виблискувала.

— Це метал, — сказав один чоловік.

— Звідки ти знаєш?

— Бачу.

— Ти бачив метал без покриття й обробки?

— У навчальних матеріалах.

— Я теж бачив. Він мав інакший вигляд.

— Бо це не готовий виріб.

— Може, частина рослини.

— Рослини не стають червоними краплями у вогні.

— На Ардені?

Останнє слово майже завжди давало змогу продовжити будь-яку суперечку.

Ілан приніс почорнілий камінь. До нагрівання той був зелений, із блакитними прожилками й кількома червонястими цятками всередині. Тепер частина зовнішньої кірки потемніла, а довкола заглибини, де з’явилася крапля, лежав бурий наліт.

— Ми знайшли такі в яру за Малою річкою, — сказав картограф. — Там увесь схил кольоровий.

— Де саме?

— Позначено на карті.

— Як далеко?

— Пів дня туди й назад.

— Каміння багато?

— Багато.

Ця відповідь виявилася помилкою.

До полудня вирушити східним маршрутом готувалося майже триста людей.

Одні хотіли принести більше зразків. Інші вже говорили про ножі, голки, наконечники, казани та зброю. Хтось запевняв: якщо метал витік із каменю у звичайному багатті, то до вечора можна отримати досить для справжньої сокири. Нитяники вимагали металевих голок. Мисливці — міцних наконечників. Гончарі хотіли інструменти, якими можна було б зрізати й розгладжувати глину. Люди, що працювали з картою, обурювалися: маршрут досліджували вони, місце знайшли вони, а тепер увесь табір збирається витоптати яр.

Один із координаторів передав загальний запит.

АРГО не відповів.

Люди й далі збиралися.

Тоді над майданчиком постала об’ємна проєкція каменю. Не на виклик конкретної людини — АРГО сам обрав мить, коли цікавість стала досить загальною і досить небезпечною.

Зелені й блакитні шари розійшлися в повітрі. Між ними з’явилися тонкі червоні вкраплення.

— Знайдений матеріал містить сполуки міді й невелику кількість самородного металу, — сказав АРГО. — Червона крапля утворилася внаслідок часткового відновлення речовини в гарячій ділянці багаття. Температура й умови були випадковими. Надійно повторити цей результат у звичайному відкритому вогні неможливо.

Слово «мідь» пройшло поміж людей майже пошепки.

Вони знали його. Знали, що мідь проводить струм, входить до складу сплавів, використовувалася в давніх інструментах, архітектурі, енергетичних і медичних системах. Але це знання належало іншій цивілізації. Там мідь існувала в кабелях, мікроструктурах, сплавах і виробах, походженням яких ніхто не цікавився. Тепер вона лежала перед ними крихітною зерниною, що випадково витекла із зеленого каменю.

— Отже, там родовище? — запитав представник картографів.

— Так.

— Велике?

АРГО відповів не відразу. Проєкція наблизила один із зелених шарів.

— Доступної поверхневої частини достатньо для початкового навчання. Обсяг глибинних запасів зараз не має для вас практичного значення.

— Де розташовані інші родовища?

— На Ардені їх багато.

— Покажеш?

— Ні.

Кілька людей невдоволено загомоніли.

— Ви повинні навчитися розпізнавати ознаки руди, добувати її, відокремлювати корисний матеріал, отримувати метал і розуміти ціну цього процесу. Координати всіх доступних покладів дадуть вам каміння. Не знання.

Зображення змінилося. Поряд із мідною рудою з’явилося кілька місцевих рослин.

Одну з них люди вже бачили у східному яру, проте не вважали важливою. Низенькі кущики росли окремими круглими плямами між камінням. Кожен складався з десятків вузьких листків, темно-фіолетових біля основи й блакитно-зелених на кінцях. Уранці краї вкривав яскравий синій наліт, що зникав, коли висихала роса.

— Вид R-17 здатен витримувати підвищений вміст сполук міді в ґрунті, — сказав АРГО. — Частина речовин накопичується в зовнішніх тканинах листків. Рослина може свідчити про неглибоке залягання руди. Торкатися пошкодженого листя без захисту не рекомендовано. Вживати його в їжу небезпечно.

— Синьожилка, — мовив хтось.

Назва прижилася майже відразу.

Друга рослина скидалася на тонку чорну сітку, розстелену по камінню. Її нитки проникали в тріщини й утримували вологий пил. На кінцях з’являлися крихітні білі пухирці.