Розділ 26. Друга половина другого місяця. Спільні правила

Бійка почалася через воду, якої вистачало всім.

Згодом саме цю обставину повторювали найчастіше. Не посуха. Не пошкодження резервуарів. Не припинення постачання й не раптове погіршення якості води. Усі шість великих місткостей, установлених у різних секторах табору, були наповнені. Підземні лінії, прокладені підготовчими машинами ще до висадки, продовжували подавати очищену воду з верхньої течії річки. АРГО заздалегідь повідомив, що наявного обсягу достатньо для пиття, приготування їжі, санітарних потреб, роботи з глиною й обмеженого оброблення рослинного волокна.

Води вистачало.

Не вистачало згоди щодо того, кому й коли відкривати нижній випуск четвертого резервуара.

Крики почули ще до світанку. Спершу один голос, потім кілька, далі — глухий удар, дзвін розбитої посудини й той особливий гомін натовпу, в якому окремі слова вже не мають значення, бо кожен говорить не для того, щоб його почули, а щоб не поступитися.

Біля резервуара зібралося майже чотириста людей.

У центрі стояли дві групи. Одні тримали великі глиняні посудини й в’язки свіжозрізаного стрічника. Інші прийшли зі звичайними флягами, невеликими горщиками й дітьми, яких збиралися годувати вранці. Між ними лежала розбита місткість для вимочування волокна. Вода розтеклася землею широкою темною плямою. У ній плавали сіро-зелені смуги рослини.

— Ми зайняли випуск іще вночі! — кричала жінка з групи нитяників. — Запитайте в чергових!

— Спільну воду не можна займати!

— Ми не займаємо воду, ми займаємо місце!

— Це те саме, коли через вас ніхто не може підійти!

— Є інші резервуари!

— До найближчого десять хвилин!

— То пройдіть десять хвилин!

— З дітьми й посудом?

— Ми три дні чекаємо черги на вимочування!

— А ми щоранку п’ємо!

Слова стикалися, не проникаючи одне в одне. Люди з флягами намагалися протиснутися до випуску. Нитяники втримували великі посудини, розставлені півколом. Між ними лежали пучки стрічника, кам’яні тягарці, дерев’яні мішалки й глиняні пластини з позначками кіл, яким пообіцяли оброблене волокно.

Четвертий резервуар був зручнішим за інші. Він стояв трохи вище від навколишньої землі, тому вода з нижнього випуску йшла сильною рівною цівкою. Поруч містилася неглибока кам’яна улоговина, куди можна було зливати першу воду після вимочування, не забруднюючи проходів і не розмиваючи землю біля наметів. Саме тому нитяники обрали його для великої партії. Вони домовилися між собою, підготували посудини, принесли рослини й прийшли ще до нічного чергування, щоб розпочати роботу з першим світлом.

Проблема полягала в тому, що більше ні з ким вони не домовилися.

На найближчих ділянках мешкало майже тисяча двісті людей. Для них четвертий резервуар був звичайним місцем ранкового набору води. За перший місяць шлях став звичним: прокинутися, взяти фляги, прийти, дочекатися кількох людей попереду, наповнити посудини й повернутися. Ніхто не вважав це правом. До того ранку.

Тепер прохід перегороджували важкі місткості для волокна.

— Ми виробляємо тканину для вас! — вигукнув хтось із нитяників.

— Для нас? — відповів чоловік із флягами. — Чи для тих, хто уклав із вами угоду?

— Для суспільства.

— Тоді чому за тканину ви вимагаєте працю?

— Бо вона не з’являється сама!

— Вода теж не ваша!

Нора Вейл стояла біля випуску й намагалася по черзі розмовляти з обома сторонами. Її ніхто не слухав. Вона прийшла пізніше за інших і відразу зрозуміла, що рішення, ухвалене вночі кількома постійними працівниками, було помилкою. Але визнати це перед натовпом означало дозволити протилежній стороні оголосити помилковою всю роботу.

— Дайте нам завершити перший набір, — сказала вона. — Потім звільнимо прохід.

— Скільки це триватиме?

— Годину.

— Двадцять хвилин тому ви обіцяли пів години.

— Бо розбили посудину.

— Не ми її розбили!

— Її штовхнули ваші люди.

— Вона стояла поперек проходу!

— Бо ви полізли через неї!

Один із чоловіків спробував самостійно переставити велику посудину. Двоє нитяників утримали її. Він відштовхнув одного плечем. Жінка поруч ударила його по руці дерев’яною мішалкою. Не сильно, але достатньо, щоб натовп відповів рухом.

Кілька людей водночас ступили вперед.

Посудини захиталися.

Дитина, яка стояла поміж дорослими, впала.

Її мати закричала. Інший чоловік спробував підняти хлопчика, але отримав ліктем в обличчя. Хтось штовхнув нитяника в спину. Той розвернувся й ударив, уже не розуміючи кого.

Бійка не стала великою відразу. Вона спалахувала окремими вогнищами: тут зчепилися двоє чоловіків, там жінка намагалася вирвати флягу в людини, яка підняла її із землі, біля резервуара троє втримували посудину, яку інші хотіли відтягти. Проте натовп стискався, а люди, які стояли зовні, продовжували підходити, не бачачи, що відбувається в центрі.

Над резервуаром пролунав голос АРГО:

— Відійдіть від випускного вузла.

Він не був гучнішим за людські крики, але виник водночас навколо всього скупчення, тому його почули навіть ті, хто стояв далеко.

Більшість завмерла.

Кілька людей продовжували сваритися. Один чоловік досі тримав іншого за комбінезон. Жінка з дерев’яною мішалкою важко дихала, піднявши руку для нового удару.

— Відійдіть від резервуара на п’ятнадцять кроків, — повторив АРГО. — Негайно.

Цівка води зникла.

Не поступово. Нижній випуск просто закрився.

Натовп почав відступати. Спершу найближчі до резервуара, потім решта. Люди піднімали посудини, що впали, дітей, фляги. Хтось і далі доводив, що нічого не зробив. Чоловік із розбитою губою намагався знайти того, хто його вдарив. Мая Сорен і ще троє медиків уже пробиралися до постраждалих.

На землі залишилися вода, мокре волокно й дві розбиті чаші.

— У четвертому секторі немає нестачі води, — сказав АРГО. — Виникла загроза тисняви біля одного випускного вузла. Доступ до нього припинено до усунення причини.