Розділ 25. Другий місяць. Нитки

Перша арденська мотузка розірвалася, коли нею спробували підняти камінь, якого ніхто не просив піднімати.

Кам’яна брила лежала біля випалювальних ям від першого дня їх облаштування. Широка, пласка, наполовину занурена в землю, вона нікому не заважала. Під нею не було ані якіснішої глини, ані води, ані руди, ані чогось іншого, заради чого варто було надриватися. Але саме тому брилу й обрали для випробування. Якщо мотузка витримає таку вагу, казали люди, її можна буде використовувати для сітей, нош, укріплення сховків, перенесення посудин і всього, що досі доводилося тягати в руках.

Навколо зібралося щонайменше три сотні людей. Одні прийшли подивитися на результат кількох днів роботи, інші — посміятися, треті вже заздалегідь сперечалися, кому дістанеться перша міцна мотузка. Серед глядачів стояли учасники мисливських груп. Після першої здобичі вони збиралися змінити сіті, зміцнити списи й зробити петлі, які не доведеться втримувати голими руками. Поруч були гончарі, яким знадобилися пристосування для перенесення великих посудин. Медики говорили про ноші. Ті, хто будував тимчасові стінки за полем, хотіли зв’язувати опори. Навіть діти встигли придумати для мотузки десятки застосувань, більшість із яких дорослі негайно заборонили.

Сама мотузка лежала на землі й не скидалася на початок нової промисловості. Товста, нерівна, подекуди темніша, вона складалася з безлічі скручених джгутів стрічника. Волокна стирчали назовні, дряпали долоні й пахли водою, рослинним соком і легкою гіркотою. Один кінець обв’язали навколо виступу брили. За другий узялися двадцятеро людей.

— Рівномірно, — сказала Нора Вейл, одна з тих, хто працював із волокнами від першого заняття. — Не смикайте. Спочатку натягніть, потім тягніть разом.

— Ми знаємо, як тягнути мотузку, — відповів Йорен Тал.

Після першого полювання він говорив трохи тихіше, ніж раніше, але однаково з таким виразом обличчя, наче будь-яка дія ставала правильнішою, якщо він особисто брав у ній участь.

— Досі ви знали лише, як кидати спис, — сказала Нора. — Та й то не завжди туди, куди треба.

Хтось засміявся.

Йорен промовчав, узявся за мотузку й став ближче до початку ряду.

Люди натягнули її. Кам’яна брила не ворухнулася. Нора наказала змінити кут, підкласти під край два менших камені й тягнути не вгору, а вбік. Цього разу брила трохи здригнулася. Натовп відгукнувся коротким спільним вигуком.

— Ще раз.

Двадцятеро людей відступили.

Мотузка напружилася, стала тоншою, окремі волокна впилися одне в одне. Брила піднялася на ширину долоні.

А потім одне зі з’єднань розійшлося.

Мотузка не розірвалася вся відразу. Спершу із загального скручення вислизнув один джгут. За ним другий. Навантаження перейшло на решту волокон, вони луснули із сухим частим тріском, і люди повалилися назад. Йорен збив із ніг жінку, яка стояла позаду. Двоє впали одне на одного. Один чоловік ударився ліктем об землю. Кам’яна брила опустилася на колишнє місце так спокійно, наче все випробування відбувалося без її участі.

Кілька секунд панувала тиша.

Потім хтось запитав:

— Камінь принаймні зрозумів, що ми сильні?

Натовп засміявся.

Нора не сміялася. Вона опустилася біля розриву й почала розбирати волокна, що стирчали назовні.

— Перекриття надто коротке, — сказала вона. — Джгути з’єднали майже на одній лінії.

— Його робило сто сорок перше коло, — відразу повідомив хтось.

— Ми робили за показаною схемою! — заперечили з натовпу.

— За схемою волокна мають входити одне в одне на довжину передпліччя.

— Вони входили.

— На довжину долоні.

— Майже жодної різниці.

Нора підняла розірваний кінець.

— Ось вона, різниця.

Один із координаторів повернув голову, ніби збирався передати запит АРГО, але голос пролунав раніше.

— Випробування мотузки завершено, — сказав АРГО.

Він не відповідав на чийсь виклик. Не чекав офіційного звернення. Його голос виник над майданчиком із власної волі — рівний, відсторонений, чутний усім присутнім.

У повітрі з’явилося збільшене зображення місця розриву. Окремі волокна розтягнулися до розмірів людської руки, і люди побачили, як навантаження розподілилося по короткому з’єднанню.

— Основний матеріал витримав зусилля. Помилки припустилися під час з’єднання джгутів і не виявили її під час попередньої перевірки. Мотузку можна відновити. Наступне випробування проведіть після того, як зможете пояснити причину розриву без моєї проєкції.

Зображення зникло.

— А яку вагу вона витримала? — крикнув хтось.

Відповіді не було.

— Він же вже заговорив! — обурився чоловік поруч. — Важко додати число?

АРГО не додав.

Він вийшов на зв’язок, бо визнав цю мить навчальною. Це не означало, що майданчик отримав право перетворити його на довідкову систему.

Нора підвелася.

— Число зараз нам нічого не дасть. Поки ми не вміємо з’єднувати волокна, мотузка витримує рівно стільки, скільки витримує найслабше місце.

— Знову філософія, — сказав Йорен.

— Ні. Найслабше місце лежить у тебе під ногами.

Мотузку віднесли переробляти.

Другий місяць розпочався з того, що люди вперше зіткнулися з працею, яку не можна було перетворити ані на подвиг, ані на видовище.

Вогонь принаймні з’являвся. Глина ставала посудиною. Полювання закінчувалося великою тушею, кров’ю, м’ясом та історіями, які можна було переповідати ввечері. Волокно не давало нічого відразу. Його треба було зрізати, не торкаючись свіжого соку голою шкірою, розділити, вимочити, промити, висушити, розім’яти, очистити від зовнішньої тканини, розчесати, укласти в одному напрямку, скрутити в нитку, з’єднати з іншою ниткою, знову скрутити, а потім годинами переплітати з такими самими нитками, щоб отримати шматок матеріалу завбільшки з термоковдру.

Майже кожну дію можна було виконати погано.