Розділ 24. Другий місяць. Перше полювання

Шестихід не знав, що обрали саме його.

Він стояв на краю стада, повільно зрізаючи твердими пластинами молоде листя стрічника, переступав шістьма ногами по вологій землі й час від часу піднімав вузьку голову. Червоні віяла на шиї залишалися складеними. Вітер дув від тварин до людей, тому людського запаху шестихід поки не відчував. Решта стада рухалася далі рівниною, а він дедалі більше відставав: задня права нога згиналася гірше за інші, і після кількох десятків кроків тварина зупинялася, переносячи вагу на три середні кінцівки.

За невисоким кам’яним пасмом лежали сорок вісім людей.

Не в засідці — до справжньої засідки їм було далеко. Вони надто голосно дихали, надто часто змінювали положення й надто погано розуміли, скільки звуків видає людське тіло, якщо його власникові вперше наказали довго лежати на холодній землі. В одного затерпла рука. Другий намагався непомітно витягти з-під стегна гострий камінь. Третя вже двічі прошепотіла сусідові, щоб той не піднімав голови. Кілька списів лежали впоперек каміння, і люди раз у раз торкалися їхніх держаків, наче перевіряли, чи не зникли вони.

Списи здавалися простими лише здалеку. Протягом останніх днів люди встигли зіпсувати десятки держаків: обирали надто ламкі, неправильно сушили, залишали сучки, що ранили долоні, погано закріплювали кам’яні наконечники. Волокнисті обв’язки намокали або сповзали. Камінь розколювався від першого удару. Деякі держаки вийшли такими важкими, що їх можна було лише тримати перед собою, але неможливо швидко спрямувати. Інші гнулися, наче довгі стебла.

На перше полювання АРГО дозволив узяти лише дванадцять списів. Решта учасників мали працювати мотузками, сітями, шумом і напрямком руху. Це викликало невдоволення ще в таборі.

— Сорок вісім людей і дванадцять списів, — сказав тоді чоловік на ім’я Йорен Тал, який раніше проводив значну частину вільного часу в історичних мисливських симуляціях. — Ми могли б упоратися за кілька хвилин, якби озброїли кожного.

Голос АРГО пролунав лише після того, як координатор групи передав запитання у встановлений час.

— Сорок вісім недосвідчених людей із сорока вісьмома списами становлять більшу загрозу одне для одного, ніж для обраної тварини.

Йорен хотів відповісти сам, підняв голову й промовив:

— Це можна розв’язати дисципліною.

Повітря залишилося безмовним.

Координатор подивився на нього.

— Він не відповідає на вигуки.

— Я знаю.

— Тоді навіщо ти говориш?

— Бо він чує.

— Чує — не означає обслуговує.

Фраза вже прижилася в таборі. Її промовляли з роздратуванням, насмішкою, а іноді й із полегшенням. АРГО справді чув набагато більше, ніж відповідав. За межами табору його голос міг з’явитися біля групи завдяки планетарній мережі ретрансляторів і прихованих вузлів, але кожна така розмова тепер мала причину. Навчальне повідомлення. Офіційний запит координатора. Попередження про небезпеку, якої люди ще не здатні помітити. Усе інше залишалося без відповіді.

Навіть зараз АРГО мовчав.

Перед виходом він провів докладне заняття. У повітрі виникла об’ємна модель шестихода: скелет, розташування м’язів, великих судин, дихальних порожнин та органів. Більшість великих тварин Ардена не мала єдиної грудної клітки земного типу. Три пари кінцівок кріпилися до видовженого тулуба, розділеного щільними м’язовими перегородками. Два основні дихальні мішки містилися ближче до передньої частини, ще один, менший, — посередині тулуба. Серце розташовувалося низько, між першою та другою парами ніг, захищене кістяними пластинами. Уразити його спереду простим списом було майже неможливо. Уразливими залишалися бічна ділянка за першою парою кінцівок, нижня частина шиї та великі судини на внутрішньому боці середньої ноги.

АРГО показав усе один раз.

Потім зображення зникло.

Він не збирався виводити світну позначку на живій тварині й підказувати, куди спрямовувати кожен спис. Люди мали запам’ятати.

Шестихід знову підняв голову.

Хтось за камінням ворухнувся.

Тварина розгорнула одне шийне віяло, потім друге. Яскраво-червона внутрішня поверхня з’явилася над рівниною, наче два попереджувальні знаки. Решта шестиходів також зупинилася. Стадо завмерло на кілька секунд, дослухаючись і втягуючи повітря.

— Нас помітили, — прошепотів Йорен.

— Не говори, — відповіла жінка поруч.

— Вони однаково почули.

— Тоді тим більше не говори.

Старий шестихід ступив кілька кроків слідом за стадом. Задня нога знову підвела. Тварина хитнулася, але втрималася. Решта почала відходити швидше — не панічно, а широким півколом, тримаючи молодняк усередині. Обраний самець дедалі більше відставав.

Саме тому АРГО вказав на нього.

Не тому, що старість чи ушкодження робили тварину непотрібною. У місцевій біосфері непотрібних істот не існувало. Його тіло ще довго могло б годувати нічних хижаків, шкребаків, дрібні ґрунтові форми й рослини. Проте для стада він уже ставав слабкою ланкою. Під час сезонних переходів на нього чекала або загибель від хижака, або виснаження. Вилучення такої особини найменше впливало на чисельність і структуру групи.

— Полювання не є правом людини на будь-яке живе тіло, — сказав АРГО під час заняття. — Це втручання в систему. Якщо ви не розумієте системи, то не полюєте. Ви лише вбиваєте.

Дехто запам’ятав цю фразу. Йорен назвав її філософією, яку можна буде обговорити після успішного полювання.

Тепер здобич віддалялася.

Учасники першої групи підвелися за сигналом координатора. Не за голосом АРГО. Сигналом став рух руки — один із кількох, які вони тренувалися розрізняти без крику. Дванадцятеро людей зі списами залишилися за кам’яним пасмом. Решта розтягнули дві сіті з грубого волокна стрічника між заздалегідь обраними кам’яними виступами. Сіті не могли втримати великого шестихода. Їхнє завдання було простішим: змінити напрямок руху й змусити тварину обрати вільний прохід.