Епілог

Два місяці потому...

- Врятувати свою напарницю! Ось чому монади покликали тебе самого в перший раз! А ми не зрозуміли… - задумливо озвалася Тесса до Даміана, який потирав мітку на грудях. - Ну ж бо, вас кличуть монади, бігом-бігом, - поквапила вона його і Катаріну, яка щойно радісно повідомила новину, вбігаючи в бібліотеку. Вона захотіла спочатку поділитися гарною звісткою із друзями, перш ніж іти у сховище. А раділа тому, що монади, отже, остаточно схвалили її повернення в Ґард. Ще більше була щаслива від того, що поклик разом із нею відчув також і Даміан. Про кращого напарника годі було й мріяти. 

- Це означає, що темні помалу підносять голову? - поцікавився Ерік в напарниці, проводжаючи Даміана і Катаріну поглядом. 

- Очевидно, в них з'явився новий верховний, який знову їх гуртує, - відповіла Тесса, знизавши плечима. - Годі відпочивати ґардіанцям.

- Отже, надеремо їм зад знову, - плеснув в долоні Ерік. - Тим більше мені дуже сподобалася твоя нагорода в кінці битви, - він підморгнув, нахиляючись, щоб поцілувати Тессу.

 - Ну от, два місяці було спокою, - невдоволено і дуже голосно промовив Габріель, входячи в бібліотеку з Евелін і виявляючи їхню присутність. Не хотів бентежити новостворену пару. За ними слідував ворон. Емпат натякав на те, що монади знову кликали ґардіанців. І почали вони з брата.

“Кому спокій, а кому ні - обурилася Матильда, почувши господарів. Кицька спала на столі і тепер потягувалася, не перестаючи жалітися. - Ви два місяці з ліжка не вилазите, ось де змусили мене ночувати! Додому ж не прийдеш” - фиркнула кішка. 

- Матильдо! - почервоніла Евелін, глянувши на друзів похапцем, ніби вони розуміли її сібу. - Що за нісенітниці? 

Габріель лише посміхався, викликаючи в Тесси та Еріка своїм гарним настроєм неабиякий інтерес до того, що відбувається. Вони терпляче чекали пояснень.

- “Креґу, підтверди!” - вела далі своє синьоока кицька, голосно м'явкаючи.

- “Я утр-р-римаюсь”, - чинно прокаркав ворон, нахиляючи голову вбік, ніби кланявся.

- “Ах ти ж підлабузник! Зараз я трохи повискубую твоє надто правильне пір'я”, - кішка кинулась до птаха, але той вчасно піднявся в повітря, ледь не залишивши хвоста в гострих зубах Матильди. Та сердито клацнула ними, ображена, що знову не вдалося спіймати чванливого ворона. Усі весело засміялися, не вперше і не востаннє спостерігаючи за спробами трохи навіженої сіби цілительки.

Кінець

Я дякую усім, хто залишився зі мною та моїми героями до кінця цієї історії. Ваші відгуки, враження і мовчазне читання давали мені сили та натхнення завершити цю книгу в такий непростий для нас час. Мені радісно й сумно водночас, але потрібно вже ставити крапку. Хто зна, можливо, крапка колись стане трикрапкою... Сподіваюся, воїни Ґарду полюбилися вам так само, як і мені, і вам також буде важко з ними прощатися.