Глава 57

Катаріна рванулась до Даміана, аби допомогти, заспокоїти, та вчасно згадала, як поводився Габріель, коли отримав дар. Потрібно дати час оговтатись. Краще не лізти. А що як не… Швидко захитала головою, забороняючи думати собі про таке. Арус знає, що каже.

 - Господи, подіяло, - вигукнула Тесса. - Рана затягується. 

- І пульс стабілізується, і дихання почастішало, - радісно підтвердив Ерік, спостерігаючи, як помітно та чітко тепер здіймається грудна клітка емпата.

 - Габріелю, нарешті, - видихнула голосно Катаріна, побачивши, що той розплющив очі. Емпат поволі встав з допомогою Еріка, який не зміг стриматись й ляпнув від щастя перше, що прийшло в голову:

- Друже, думали, вже не побачимо твій кислий вираз обличчя. Тесса зацідила йому ліктем убік, аби мовчав краще. 

- Почекай, нехай рана зцілиться до кінця, - застерегла вона, коли Габріель захотів піднятися на ноги. Він махнув рукою. Відразу прослідкував поглядом, де Евелін. Слава Творцю ще тримається. Батько справиться, якщо вони поєднаються, не варто зволікати. 

- Ще трохи, брате, - мовив Даміану, відчуваючи, як рана вже майже затягнулася, сили швидко поверталися до нього.

 - Ти знав? - вражено запитала Катаріна.

- Ні, для мене це така ж новина, - похитав головою. - Але в своєму забутті я усе чув, хоча й не міг відповісти. Батькові доведеться пояснити. Габріель опустився біля Даміана, взявши його за руку, той висмикнув її назад, намагаючись кулаками проломити собі череп, чути було його болісний стогін. 

- Уже все, все. Ти - молодець! Повертай. Дар не твій, тому тобі в рази важче, - емпат м'яко розмовляв з ним. Даміан завмер на секунду, а тоді сам узяв брата за руку, відпускаючи тягар людських емоцій й почуттів, звільняючи себе. Крик полегшення вирвався з його грудей, він простягнувся горілиць, шумно дихаючи. Це було, направду, найважче випробування, яке він переживав досі. Габріель з вдячністю поплескав його по плечу, а потім швидко попрямував до цілительки.

Евелін вже майже здалася, стримувати таку кількість темних водночас - нереально. Всередині утворювалася порожнеча, бо сила її була практично вичерпана. Долоні тремтіли, як і все тіло. Їй здавалось, навіть ноги вгрузли у ґрунт від зусиль, що вона докладала. Цілителька заплющила очі, збираючись з духом. Її команди чекали. Щонайменше сотня пар очей незворушно стежила за нею: з надією та вірою, що вона зможе. А вона не змогла. Без Габріеля не може, тому що він - її всесвіт. В грудях так боляче занило, стиснуло, що аж похитнулась. Евелін фізично відчувала, як її серце розривається навпіл. Зціпила зуби так, що аж звело м'язи на обличчі. Не тепер, не в цю мить, не можна. Вона дозволить болю поглинути її пізніше, а зараз мусить виконати свій обов'язок. Зрозуміла, чому Арус так різко відповідав їй раніше. Зрозуміла, чому казав - заради вищого добра, потрібно жертвувати. Але ж ця жертва така непосильна. Як же вона витримає… 

Евелін готова була промовити вголос, аби ґардіанці приготувалися, відкрила вуста - однак щось змінилося. Всередині пройшла вібрація, акумулючись десь в районі живота. Щоразу таке відбувалося, коли Він був поруч. Вона завжди знала про його наближення, обряд єднання довершив їх зв'язок. Спочатку не повірила, думала, підсвідомість від знесилення грає з нею в жорстокі ігри, уява малює те, чого вона бажає понад усе. Але потім - спочатку рідний запах огорнув її, а тоді трохи шорсткі, але такі ніжні долоні пробрались під її футболку, міцно обіймаючи і притискаючи до таких знайомих грудей. Скільки разів вона отак опиралася на нього, черпаючи енергію… Гарячі губи залишили невинний поцілунок на її шиї, чекаючи… Сльози самі покотилися по її щоках, та вона не зважала, повернула голову вбік, аби переконатися: він тут, він поруч, не залишив її!

 Як тільки їхні губи злились в поцілунку, сила Евелін буквально вибухнула, посилаючи такий потужний заряд, що темні розс`ипалися в порох за секунди, випустивши на волю сотні змучених душ. Вони освітили нічне небо, наче хтось розвішав гірлянди на різдвяні свята. За мить неймовірне сяйво зникло. А з ним і верховний темний втратив свою силу, яку черпав від підданих. Світла енергія Аруса поглинула залишки темряви й змусила пасти Кроноса згори додолу. Хранитель, не вагаючись, завершив битву, цього разу повністю знищуючи зло. На місці верховного залишився тільки слід від силуету. Арус стомлено підняв погляд на Даміана. Той усе зрозумів без слів:

 - Ти все правильно вчинив. Я завжди знав, що я - лише спосіб досягнення мети. Тут точно не йшлося про батьківські почуття. Тепер я почуваюся вільним. І я знайшов, нарешті, свою сім'ю, - Даміан подивився на Габріеля, невпевнено усміхнувшись. Він з тривожністю очікував реакції брата, що підходив ближче, тримаючи міцно за руку Евелін.

- Ласкаво просимо! - емпат коротко обійняв блондина, даючи зрозуміти, що приймає його. - Ти мене врятував, - потім раптом глянув на Евелін, нахмурився, й неохоче додав: - І… дякую! Однак ти все одно винен мені ремонт мотоцикла. Цілителька похитала головою, Даміан закліпав здивовано, решта всі засміялися. Годі було очікувати, що кепський характер Габріеля зміниться на краще навіть після такого.

 - Арусе, до тебе є кілька питань, - натомість сказав блондин, повертаючись до хранителя, який з блаженною посмішкою спостерігав за своїми дітьми. Усі ґардіанці раділи перемозі, обіймаючись. 

- Так, батьку, є кілька питань, - вторив Габріель, посилаючи тому красномовний погляд. - Чому не сказав, що в нас одна мати, виявляється?