Глава 56

Арус задоволено кивнув, спостерігаючи за Асійєю. На черзі Даміан.

 - Ключ до усього, дитинко, любов до ближнього! - крикнув Катаріні, яка ніяк не могла достукатись до блондина. Останній припинив нападати на неї, дар цілительки допоміг вигнати темряву. Її світло теж певною мірою подіяло на нього, однак здатність відчувати він мав повернути собі сам.

- Катаріно, ну ж бо, - прошепотів наставник сам до себе, перевіряючи пульс сина. Серце пропускало удари дедалі рідше. Можна було б подумати, що Габріель помер, та хранитель знав, що його син не може так просто здатися, просто організм береже внутрішній ресурс якомога довше.

- Даміане, повернись, благаю, - тим часом просила Катаріна. - Та його погляд був байдужим, навіть відстороненим, він спокійно спостерігав за муками темних і рішучістю поранених ґардіанців, що тримали кинджали напоготові. Як тільки цілителька дасть команду, перш ніж сили покинуть її, вони нанесуть удар. Блондина не зачіпали ані вмовляння рудокосої, ані її наказовий тон. Все проходило повз. Та потім вона зробила дещо божевільне. Кілька секунд вдивляючись у згаслі очі, Катеріна вхопилась за футболку на його грудях і зі всією пристрастю поцілувала. І тоді в ньому щось клацнуло. Притискаючи її міцно до себе, Даміан відповів на поцілунок. Коли ґардіанка його відпустила, він виглядав спантеличеним.

- Ну, нарешті, - хто ж знав, що найкраще подіє… фізична любов. Що ж, напрочуд добре було відчувати його м'які губи на своїх. І як вона може про таке думати зараз?!

- Обіцяй повторити, - все, що спромігся сказати блондин.

- Можливо, - неоднозначно відповіла Катаріна, ховаючи усмішку.

- Даміане, швидко сюди, - покликав його Арус, видихаючи з полегшенням. Він якраз помітив, що Кронос швидко направляється до нього, очевидно, хід подій йому перестав подобатись. Хранитель міг пройти порталом в Ґард, це йому й пропонували Ерік та Тесса, що тепер знову були поряд із наставником. Шлях відкрився завдяки цілительці, але тепер, коли з'явилась надія на порятунок сина, Арус не міг втратити цей шанс.

- Даміане, - він різко схопив хлопця за руку, контролюючи поглядом Кроноса, той прокричав його ім'я. - Забери дар Габріеля, так як ти це зробив із почуттями Катаріни. Давай, ти зможеш! - у відповідь на округлені очі хлопця. - Принцип той самий. Звільнивши його хоч на деякий час від цієї важкої ноші, він зможе зцілитися. Дар не дає йому цього зробити.

- Що? Але… - зніяковів блондин. Наставник вимагав неможливого.

- Арусе, він не витримає, - втрутилась Тесса. - Це божевілля!

- Витримає! - відповів хранитель їй, а потім вже Даміану: - У ваших жилах тече одна кров, - він піднявся на ноги, й додав. - Габріель - твій брат! Я вірю в тебе! - останні слова він прокричав уже, відбиваючи удар Кроноса. Їхня боротьба не була схожою на битву темних та ґардіанців, їхні сили зійшлись у протистоянні на відстані, утворюючи величезний енергетичний бар'єр - межу добра і зла, яка постійно коливалась в одну із сторін. Світла, майже прозора енергія проти темної, практично чорної. Їх володарів підняло над землею, настільки сильне було протиборство.

- Що Арус сказав? - розгублено допитувався Даміан, по черзі дивлячись на обличчя друзів. - Габріель - мій брат? Нічого не розумію…

- Зберися, Даміане! - суворо проказала Катаріна. - Ти все чув. Решту запитаєш, коли переможемо, - вона сказала так, наче не сумнівалася в цьому. Ерік та Тесса напружено переглянулись.

- Давай же, - гримнули й вони на нього в один голос. Усі розуміли, що часу залишалося обмаль, хоча і співчували Даміану. Не за таких обставин він мав дізнатися все.

- Гаразд, я спробую, - він підняв руки й, зробивши декілька незграбних рухів у повітрі, поклав їх емпату на груди, намагаючись не зачепити рану. Для зосередження навіть заплющив очі. Та нічого не виходило.

 - Я… я… не знаю як,  - в розпачі вигукнув. - З тобою було все по-іншому, - глянув на Катаріну й опустив відразу очі. Здається, вона здогадалася вже. Швидко додав:

- Чому мама ніколи не говорила про брата?! Як Арус міг приховати це? Прокляття… Хлопець тепер починав розуміти, що незважаючи на неприязнь, яку він хотів відчувати до емпата через Катаріну, все ж не міг по-справжньому ненавидіти його, а часом і відверто захоплювався братом. Проте не зізнавався й собі.

- Даміане, ти зможеш! Ну?! - благально подивилася Тесса на нього. Вона бачила, що Евелін вже ледве тримається, її долоні тремтіли. Габріель їй був потрібен зараз як ніколи.

- Коли ти хотів забрати мій біль, що рухало тобою, що збудило силу?  запитала тихо Катаріна, дивлячись йому в очі.

- Кохання, - так само тихо зізнався Даміан. Рудокоса обхопила його обличчя долонями й пристрасно прошепотіла:

- Зроби те саме! Подумай про свою матір. Чого б вона хотіла. Впевнена, аби двоє братів возз’єдналися. Якщо вона не сказала тобі тоді, отже була причина.

Блондин кивнув. Глянув на Габріеля і зрозумів, що вони з мамою дуже схожі. Такі ж очі, чорне як воронове крило волосся, біла шкіра. Чому раніше не помічав? Йому стало так боляче, що у них не вийшло нормальної сім'ї, але ж може бути ще. З братом. З ґардіанцями, які стали вже чимось більшим, ніж друзі. Згадав, як мама постійно повторювала, що він має повернутися в Ґард, бо там його сім'я. Невже мала на увазі саме Габріеля?