Глава 55

- Будьте наготові, - тихо мовив Арус. В той ж момент темні з Габріелем перемістилися прямо перед хранителем, різко відпускаючи емпата й зникаючи знову. Рефлекторно він підхопив непритомного сина, опускаючи його на м'який трав'яний покрив, а за секунду над ним вже схилилася Евелін та Ерік. Таким чином відволікаючи їх, темні вмить схопили Тессу, яка і була їхньою головною метою. Вони забрали її від хранителя, стрибаючи в просторі на кілька десятків метрів і не даючи їй повернутися назад, втягуючи в бій. Водночас усі пожирателі перемістились, оточуючи ґардіанців по двоє-троє на одного. Зав'язалась жорстока боротьба на смерть.

Верховний залишився на місці, поки що спостерігаючи за тим, як намагаються привести до тями Габріеля. Він подивився на Даміана й мовчки кивнув головою на Катаріну, що майже відбилась від двох темних. Блондин рушив до неї.

- Арусе, він помирає, зроби щось, - схлипувала цілителька, руки її сильно тремтіли, коли вона перевіряла серцебиття. Пульс ледь відчувався, рана на грудях виглядала жахливо. На мить Габріель розплющив очі й із зусиллям промовив:

 - Ево, пробач… Батьку, і ти… Навіщо вийшов з Ґарду… - дихання його перервалось, емпат знову знепритомнів.

- Чому він не може зцілити себе? Раніше ж міг, - в істериці запитувала Евелін, сльози котилися по щоках без упину.

- Рана надто серйозна. До того ж його дар забирає багато сил, - пояснив Арус, оглядаючись. Ґардіани билися майстерно, проте кількісна перевага була не на їхню користь.

 Цілителька загортала волосся Габріеля й цілувала його нерухомі губи, прислухалася до дихання. Не переставала говорити, пробуючи витягнути коханого із забуття:

 - Прошу, глянь на мене. Не смій залишати мене, чуєш?! Не смій… - все, що відбувалося навколо в цей момент, її не цікавило.

Тим часом ґардіанці боролися з усіх сил, в повітрі відчувався запах крові. Декілька пожирачів стояли біля порталу, перекриваючи відступ Аруса до Ґарду. Еріка теж атакували, а неподалік Катаріна намагалася достукатись до Даміана, який напав на неї. Рудокоса просто оборонялася, боючись завдати шкоди хлопцю, хоча й була набагато сильніша. Кронос добре прорахував все.

Хранитель спохмурнів, треба було швидко діяти. Ось-ось верховний  насолодиться видовищем і викличе його на двобій. Прості темні не зможуть вбити хранителя, однак Кроносу таке під силу. Не можна допустити цього. Він згадав розмову з Даміаном наодинці, незадовго до цих подій.

 - Ти повинен підкоритися батькові, переконати, що знову став на його бік. Інакше нічого не вийде. Він не поверне Габріеля.

- Але як тільки він торкнеться мене, темрява знову заполонить моє серце й душу, - в його очах був відчай. - Дуже важко стримувати зло всередині. Нестерпно відчувати його в собі.

-  Використай свій дар, відключи почуття.

- Що, як я потім не зможу стати самим собою?! Чим довше я блокую їх, тим важче знову ставати людиною. Востаннє я ледь зумів віднайти себе. Раптом… раптом з цілителькою щось станеться, хто вижене темряву з мене? Тільки їй під силу. Я не зможу повернутися назад… не витримаю.

- Ти сам її побореш! - твердо мовив хранитель. Даміан похитав головою, заперечуючи.

- Послухай. Ти став сильнішим, став одним з нас, в твоїх жилах тече кров однієї з наймогутніших ґардіанок, монада прийняла тебе. Ти впораєшся! Зрозумів?!

Арус глянув на цілительку, та щось бурмотіла про себе, обіймаючи його  сина. Він боляче стиснув її плече, аби переключити увагу на себе:

- Асійє! Припини! Ти йому зараз нічим не допоможеш, - уважно вдивлявся в заплакані очі, - але ти можеш допомогти своїм братам та сестрам. Хай твоя сила зараз неповна через… - він не промовив уголос причину, лиш похапцем глянув на бліде обличчя Габріеля, - однак ти здатна на багато. Ти їм потрібна зараз більше.

Евелін затрясла головою, нижня губа затремтіла, рука вкотре погладила кохане обличчя по щоці, палець ковзнув по привідкритих губах. Вона раптом завмерла, швидко торкнулася яремної впадини на шиї… й нічого не відчула. Спочатку дивилася розгублено, потім наче в ступорі повільно нахилилася, поцілувала Габріеля й поволі піднялася з колін. Її погляд у бік верховного, змусив того оглянутись і перевірити, чи його охорона місці. Вона повернулася до нього спиною, простягла руки перед собою й зростила в собі силу, виштовхуючи її в долоні. Разом із розпачливим криком, з них вирвався стовп сліпучого світла, що численними променями вп'ялося в темних, пронизуючи кожного. Пожирателі завмерли спочатку, а потім почали корчитись в агонії, що дало можливість ґардіанцям передихнути. Дехто з останніх уже в мирі лежав горілиць, спрямувавши скляний погляд у небо.

Ґардіани, скориставшись нагодою, встромляли кинджали у груди темних, а ті розсипалися на порох. Це тривало якісь секунди, поки Евелін не зупинила їх.

- Стійте! Я маю звільнити душі. Повинна… - голос її тремтів, видно було, наскільки їй важко утримувати темних своєю силою. Їх було надто багато, а джерело, яке живило цілительку своєю енергією, було зараз мертвим. Сльоза покотилася по її щоці. Але вона вперто витерла її об плече,  закусила губу до крові й спробувала вивільнити ще більше своєї сили. Всього лиш десяток темних згинув назавжди від її намагань, з яких тільки дві душі піднялися вгору та розтанули в нічному небі, решту ж ламало в німому крикові далі. Цілителька відчувала, що надовго її не вистачить, проте якщо вона врятує хоча б ще одну душу, втрата Габріеля не буде зовсім марною.