Глава 54

З кожною хвилиною росло напруження серед ґардіанців, які зібралися у сховищі, чекаючи команди Аруса. Вони заполонили майже весь простір, чи не вперше збираючись такою кількістю. Загалом біля п'яти сотень воїнів зі своїми вірними сібами.

Евелін ж навпаки ніби замкнулася в собі, вона стояла окремо від усіх, широко розставивши ноги і схрестивши руки на грудях. Її погляд був спрямований перед собою. Різної товщини коси, зібрані високо на потилиці, надавали їй войовничого вигляду, як і чорний обтислий одяг. Ліворуч біля ніг нерухомо сиділа Матильда, праворуч - Креґ, який примостився на карнизі кам'яної стіни, що йшов прямо над головою його хазяйки. Цілителька більше не плакала, не кричала, очі її згасли, проте від неї віяло чимось таким, що ніхто не смів і підійти.

- Пора! - голос хранителя прозвучав зненацька дуже голосно серед цієї натягнутої тиші. Евелін різко підняла голову, і від її погляду похололо в грудях навіть в ґардіанців, які знаходилися з нею зараз по одну сторону. - Пам'ятайте сила верховного залежить від темних, що коряться йому.

Тесса коротко кивнула Арусу, запевняючи, що не відходитиме від нього й на крок згідно з планом. В будь-який момент вона повинна бути готовою перемістити наставника в Ґард.

- Асійє, зберігай холодний розум, без тебе ми не справимось, - звернувся хранитель до цілительки. Евелін нічого не відповіла. - Що ж нехай творець допоможе нам!

 Ґардіанці рушили до порталу, кожен тримав кинджал напоготові.

Ніч, що опустилася на занедбану частину парку, замаскувала зло, що чаїлося поміж дерев. Слабке проміння місяця не могло пробитися крізь густі крони. Природа затихла, не дозволяючи жодному зайвому звуку вирватись на волю в цю глуху ніч, що приховала все від звичайного смертного ока, проте не від ґардіанів, які, прибуваючи крізь портал, ставали півколом біля нього. Останніми з'явилися Ерік, Катаріна та Даміан, через долю секунди після них - Евелін і Тесса з хранителем. Цілителька напружено вдивлялася в масу темних, яких було, мабуть, втричі більше ніж їх, проте ніде не бачила Габріеля. Зате вона відчувала його. Дуже погано, проте відчувала. Живий. Тримайся, повторювала подумки як молитву, тільки тримайся, будь ласка. Сподівалася, він чує її.

Серед пожирателів на голову виділялася висока постать, могутність якої відчувалася й на відстані. Евелін зрозуміла, що це був верховний. Його нерухоме застигле обличчя з темними проваллями очей вселяло жах. Обабіч нього, трохи позаду, стояли вже знайомі їй летючі плащі. Так цілителька назвала про себе істоти, з якими їм довелося зіткнутися під час зцілення Катаріни. Хоч для ґардіанів вони були відносно безпечні, від одного погляду на них ставало моторошно.

Арус зробив крок уперед, його незмінна сутана ледь колихнулася. Виглядав він спокійним і навіть умиротвореним на фоні інших. Тесса невідступно слідувала за ним як приклеєна, тримаючись теж дещо позаду.

 - Ааарусе! Ти постарів з нашої останньої зустрічі, - протяжливо озвався Кронос як до старого друга. Голос його звучав рівно, без емоцій, проте викликав розсип колючих голочок по тілу, таким неживим і лячним він був. Говорив він тихо, однак усі дивним чином добре чули його. Вицвілі білуваті пасма волосся спадали на блідий лоб, різко контрастуючи з чорними колючими очима. Верховний уособлював чисте зло у всій своїй потойбічній красі. Рухи були його вповільнені, наче йому було важко або ж нудно щось робити. Кронос неспішно розвів долоні в привітному жесті, що розцінювалося як звичайна насмішка. Він продовжив свій монолог, наче розмірковуючи. - Я покладав великі надії на тебе, - його погляд затримався на Катаріні, проте ненадовго, - шкода, що ти все зіпсувала, - очі його тепер свердлили цілительку, голова трохи схилилася набік. Верховний розглядав її як щось з іншого світу, аномальне. - Цікаво, дуже цікаво, - слова, проте, означали протилежне.

 - Досить прелюдій, Кроносе, - обізвався Арус. - Я хочу бачити свого сина.

- Розумієш-но, друже, я теж хотів би бачити свого сина поряд. Та він стоїть поруч тебе. Очевидно, що трохи заплутався й забув, де його місце. І тут не обійшлося без тебе, - Кронос невдоволено примружив очі й глянув на Евелін. - Це вже стає надокучливим.

 Цілителька лиш скинула підборіддя догори. Він не залякає її.

- Даміане, подумай ще раз добре, на якій стороні ти маєш знаходитися? - Верховний, нарешті, звернув увагу на сина. Він пронизував поглядом хлопця.

Даміан опустив голову, потім коротко глянув на Аруса й знову втупив очі додолу. Його права нога ступила пів кроку вперед, він крадькома оглянувся на друзів. Рішення було важке, набагато легше було робити вибір, будучи далеко від батька, поза його впливом.

- Даміане, ні! - Катаріна схопила його за руку, похитавши головою. Та він витягнув пальці з її долоні й ступив ще крок уперед.

 - Хлопець не може опиратися мені, - оскалився в подобі посмішки Кронос. - Він - мій син, син темряви, й вона завжди настигне його. Він народився з нею.

- Даміане, борися! - наказав наставник, утворюючи прямий зоровий контакт із ним. - Ти і син своєї матері! Пам'ятай про це!

- Тільки от її тут нема. Як шкода, - сухо мовив верховний. - Усе справедливо, Арусе! Даміан взамін на Габріеля. Я лише хочу повернути свого сина. Як і ти свого.

Витримавши паузу, Арус повільно кивнув, погоджуючись.

Кронос простягнув руку. І Даміан пішов йому назустріч. Катаріна заплющила на мить очі в безсиллі, долоні стиснулись в кулаки. Вона як ніхто інший знала, як страждав хлопець поруч з ненависним батьком.