Глава 53

Поки Евелін слухала ворона, решта ґардіанців, згрупувавшись навколо неї, спостерігали, як з кожної секундою цілителька блідне сильніше. Колір її обличчя набув відтінку волосся, на фоні якого її нафарбовані темно-вишневою помадою губи здавалися ще яскравішими. Й трохи неприродними.

 Ніхто не смів перебивати. Креґ замовк, його чорні очі-намистинки тепер з надією  дивилися на одноосібну хазяйку. Якби господар не поєднався з нею, його чекала б незавидна участь. Нарешті, Евелін, судорожно втягнувши повітря, спробувала пояснити усім, що сталося. Та слова застрягали в горлі, клубок з болю та відчаю, що там утворився, не давав говорити.

 - Темні забрали Габріеля. Креґ зумів прослідкувати. Чекали на нього неподалік порталу. Так багато. Їх було так багато, що він не зміг справитися з усіма. І його сильно поранено… - голос її зірвався. - Я відчувала, відчувала, - схлипнула. - Що як його вб'ють? Перетворять? - обвела всіх палаючим поглядом, зупинилася раптом на Даміані та Катаріні, хапаючи останню за руки: - Ви знаєте, як потрапити туди. Ходімо. Потрібно рятувати його негайно!

Катаріна не знала, що відповісти, новина шокувала її. Втратити Габріеля знову, коли тільки повернула, хай як і друга, було жорстоко. Вона не змогла нічого відповісти, оскільки Арус звернувся до цілительки.

-  Асійє, заспокойся, зберігай холодний розум, - твердо проказав, - Вони не посміють. Зрозуміла? Усе це, щоб дістати мене, насамперед. Зараз Кронос зважився на таке, тому що я допоміг Даміану ввійти в родину його матері. Баланс давно порушений.

- Хто такий Кронос? - втрутився Ерік, хмурячи лоба.

- Мій батько, - відповів Даміан. - Не багато знають його ім'я. І до речі, я сам зробив свій вибір, - не кліпаючи, подивився прямо у вічі наставнику, дозволив, нарешті вийти на поверхню образі, що тримав в собі, відколи потрапив у Ґард.

- Вибір ти зробив сам, та чи міркував ти над тим, куди зникали темні стражі, приставлені до тебе батьком, поки ти переслідував Евелін, - Арус м'яко посміхнувся. - Вони були зайняті ґардіанцями за моїм наказом, щоб ти зміг реалізувати свій план. Я ж сказав, я спостерігав за тобою.

Даміан був збентежений, до цього часу він не задумувався над тим, як йому вдавалося так легко обдурювати й втікати від темних. Хлопець не знайшовся, що сказати.

 - До чого тут ти? - нетерпляче запитала Евелін. Їй хотілось діяти, а не сидіти тут в бібліотеці й обговорювати майбутній план порятунку, хоча й розуміла, що треба все обдумати. Вона не могла винести того, що Габріель зараз, можливо, стає одним із пожирателів. - І чому думаєш, що темний не торкнеться його мітки? - в її очах блищали сльози. Поруч за кожним її рухом слідкували Креґ та Матильда, готові виконати будь-яку волю хазяйки.

- Бо тоді вони утратять будь-який вплив на мене, і не зможуть виманити мене з Ґарду, - пояснив зовнішньо спокійний Арус, в душі якого вирувало сум'яття й тривога. Однак він не мав права показати, як боїться втратити емпата, бо якщо його поставлять перед вибором, він завжди обере обов'язок. - Габріель - їх єдиний шанс. Зло досягло свого апогею. Вони прийдуть до порталу, повір мені, - наставник стиснув її плечі, змушуючи подивитися на нього. - І ми їх зупинемо.

- Але навіщо їм тебе виманювати? - прошепотіла цілителька, заворожена вкотре глибиною його погляду. Щось дивне щоразу коїлося всередині, коли уважно дивитися в бездонні очі наставника. Арус відпустив її й опустив голову, лоб прорізала зморшка, якої раніше вона не помічала. Він не відповів, натомість це зробила Тесса, зовсім не підбираючи слів.

- Темні зможуть проникнути в Ґард, лише вбивши хранителя. Що станеться, якщо монади покинуть сховище й повернуться до людей, ти знаєш. Впевнена наставник тобі розповідав: сила монад в лихих серцях  призведе до хаосу, де правитимуть темні.

Для Даміана та Евелін це стало відкриттям. Цілителька збагнула тепер, чому Арус майже ніколи не виходив з Ґарду. Аби не спокушати долю. Як багато вона не знає, скільки таємниць ще приховано від неї?!

 - А чому Габріель - їх останній шанс? - запитала Евелін з поганим передчуттям.

- Бо Кронос не знає, що обираючи між життям власного сина та священним обов'язком, я завжди виберу останнє.

Здавалось, тиша в бібліотеці стала зримою, повітря загусло. Ніхто не випустив і пари з вуст. Новина стала потрясінням абсолютно для всіх.

- Немає сенсу більше приховувати, - продовжив Арус, - допоки Даміан залишався на території темних, він не ризикував використати Габріеля. Верховний темний знав, що колись ти, Даміане, обереш,  нарешті, сторону, тому й пильнував тебе як зіницю ока, адже добро твоєї матері в тобі дуже сильне. Як і дар, який ти частково успадкував від неї, він лише трохи трансформувався.

 - Арусе, ти не може пожертвувати Габріелем! - вигукнула Евелін надто емоційно. - Ми повинні…

- Можу, - відповів хранитель різко, перебиваючи її. - Заради вищого добра можу… і зроблю, - він спостерігав, як Евелін, не вірячи в те, що чує, хитає головою. Решта ґардіанців мовчали, їхній наставник відкрився їм з іншого боку, зараз вони бачили перед собою не добродушного й завжди привітного вчителя, а того, хто вже довгий час захищає все людство. - Але, поки є хоч найменший шанс врятувати сина і не випустити монад, - беззаперечно заявив, - я спробую ним скористатися. Не так вже й просто мене вбити. Кличте всіх у Ґард. Битва буде важкою. Коли темні прийдуть, ми будемо готові.