Глава 49

Даміан сидів незворушно у кріслі, його погляд вперся в кам’яну підлогу, наче він побачив там щось цікаве чи незвичне. В голові він постійно прокручував момент, коли Катаріна кинулась в обійми Габріеля. Як людина, схильна до мазохізму, проживав знову й знову кожну секунду, і так само було боляче й образливо. Підозрював, що став абсолютно одержимий цією жінкою. Даміан підніс повільно голову й подивився на Катаріну, чия грудна клітка ледь помітно здіймалася в глибокому сні, навіяному Арусом. Лишень протягнути руку – і він доторкнеться до неї. Колишня темна не сприйняла б таких його дій, та він і не пробував ніколи. Відчути тепло її шкіри – було нездійсненною мрією. А зараз? Як реагуватиме на його дотик? І знову картинка, де вона міцно стискає плечі емпата і тулиться до нього, немовби він – останнє спасіння. Даміан стільки ризикував для її порятунку… Рука, що потягнулася до жінки, завмерла в повітрі, а потім стиснувшись в кулак, опустилася. 

Двері прочинилися і з отвору висунулася знайома кудлата голова, а далі вже весь у кімнату протиснувся ретривер, виляючи хвостом.

 - Привіт, друже, - сумно мовив Даміан і погладив за вухами собаку, коли той підбіг. - Я маю тебе, мабуть, якось назвати?! – задумався.  Ретривер гавкнув два рази неголосно.

 - Тссс, розбудиш, - пригрозив йому блондин пальцем, а потім уважно подивився на нього, бо йому чітко вчулося у тому гавкоті “Даґо”. Це незрозуміле слово сформувалося у його свідомості, виникло раптово нізвідки. 

- Даґо? Тебе так звуть? - відтворив його вголос Даміан, вважаючи себе трохи ненормальним при цьому. Але куди вже більше, враховуючи його родовід і ситуацію. Ретривер ще дужче завиляв хвостом і облизав його руку. Теоретично новоспеченому ґардіанцю пояснили, що зв'язок між сібою та господарем відбувається ментально, проте на практиці це виявилося настільки незвичним і складним процесом, що голова йшла обертом. - Отже, Даґо, - повторив Даміан, ніби пробуючи кличку на язиці. Собака задзявкотів так тихо як міг, більше схоже було на скавчання, очевидно взяв до уваги застереження хазяїна поводитись тихо. Однак це не поширилось на його поведінку, бо він мало не заскочив Даміану на коліна, змусивши того, посміхаючись, відхилитися від слинявих пестощів.

“Ти чуєш мене. Нарешті”, - Даґо намагався дотягнутися і облизати його обличчя

- Чи чую тебе? Так, в якомусь сенсі чую, - покивав головою, до кінця не розуміючи, як це стається. Хлопець із задоволенням м'яв золотисту шерсть друга. - Але буду назвати тебе Слинько, якщо продовжиш мене ялозити своїм шершавим язиком. Собака трохи втихомирився, сів біля ніг, постукуючи весело хвостом. 

- Скажи, - вирішив не зволікати Даміан, - чому в той день, коли ми вперше зустрілися у парку, ти змусив повернутися мене до Ґарду? Даміан вже зрозумів, що сіба нічого не робив просто так. 

“Тебе вже шукають. Там були темні” - відразу пролунало в голові. Дедалі фрази звучали все ясніше, і Даміан прикладав менше зусиль, щоб “почути” їх.

 - Значить, батечко дізнався, - задумливо пробурмотів. - Уявляю його реакцію.

 Звісно, що на обличчі верховного син нічого б не прочитав, емоції йому не доступні, проте, як він здогадувався, кілька сотень неугодних темних стражі вже забрали у вічний морок. 

- Даміане! - кволий голос вирвав його з невеселих роздумів. Їхня розмова із сібою все таки розбудила Катаріну. Вона повільно підвелася на ліктях, озираючись. - Я в Ґарді? - запитала, не вірячи. Вчорашнє нагадувало нездійсненний сон. - Господи, я в Ґарді, - сльози бризнули з її очей, поки що було дуже важко справлятися з власними емоціями. Спогади накочували хвилями і жах її минулого заважав повітрю потрапляти вільно в легені, докори сумління прокинулися з такою силою, що нудити почало по-спражньому, і біль у грудях відчувався вже фізично. Руки її затремтіли, вона хапала ротом повітря й знову була на грані істерики. 

Даміан підірвався, побачивши її стан, що розвинувся за якихось кілька секунд, і пересів поруч неї на ліжко, хапаючи холодні пальці і стискаючи в своїх гарячих долонях. Катаріна ніби й глянула на нього та на заспокійливі слова жодним чином не реагувала, погляд проходив крізь хлопця, вона була повністю в полоні своїх колишніх жорстоких вчинків, які, в буквальному сенсі, випалювали її зсередини.

 - Даґо, клич Аруса! - в паніці прокричав Даміан сібі, і той миттю зірвався із місця, зникаючи за дверима. - Катаріно, прошу… Все буде добре. Пройде, - звернувся з мольбою у голосі знову до дівчини, не знаючи, чим їй зарадити. - Якби міг, я б забрав твій біль собі, - з відчаєм промовив, притискаючи її тремтяче тіло до себе в обіймах. 

Даміан так бажав цього - позбавити кохану страждань, що й справді відчув усі ті муки, які переживала Катаріна. Концентруючись на власних несподіваних почуттях, він не відразу збагнув, що дівчина замовкла й перестала труситися. Даміан мало не зомлів від емоцій та переживань, що заскочили його зненацька подібно удару під дих. 

- Даміане, що з тобою? - спитала Катаріна через деякий час, їй раптово стало так легко, наче хто забрав важкий груз із серця, проте насторожила дивна поведінка хлопця, який просто завмер, різко напружившись. Обережно звільнившись з обіймів блондина, схвильовано поглянула на нього. Він через силу мовив:

- Все добре. Тобі краще? - видно було, як важко дались йому ці слова. 

- Так, але не збагну, як… - договорити їй завадив Арус, який стрімко увійшов, що не дуже в'язалося з його стриманістю та розважливістю, за ним ввивався ретривер. Наставнику вистачило кілька хвилин, щоб зрозуміти, що сталося. Глянувши на розгублену й заплакану Катаріну, Арус торкнувся плеча Даміана, змушуючи його підвести голову на нього.