Глава 43

Найбільш невдячна справа - допомагати тому, хто цього не хоче.

- Сіба? Габріель щось подібне запитував. Я не пам'ятаю, чи мама розповідала мені, хто це, - мовив Даміан, не відриваючи погляду від вужа, що швидко ковзнув по руці догори і тепер обвився навколо шиї Тесси. Спостерігати було неприємно, можливо, через те, що він не особливо любив плазунів.

- Це тваринка, яка допомагає ґардіану адаптуватися до нових здібностей, віддана йому і ментально пов'язана з ним. Як правило, задовго до ініціації сіби самі знаходять своїх господарів і живуть в них як звичайні домашні улюбленці. Таким чином, потім після посвяти в Ґарді телепатичний зв'язок встановлюється дуже швидко, - пояснила Тесса.

- Я люблю собак, - знизав плечима Даміан. - Та була на вигляд непогана, якщо це дійсно моя сіба. Тільки не… - він зам'явся, продовжуючи дивитися на вужа, що тихенько сичав дівчині на вухо, в нього пішов мороз шкірою від цього видовища, - змія чи ще щось холоднокровне.

 - Гей, мала, певно, він хоче потримати твого друга, - підколов хлопця Ерік і розреготався з того, як він зблід. - Ти прожив пів життя з потойбічними тварюками, а боїшся вужа? Як щодо білих пацюків? - підморгнув і відтопирив широку бічну кишеню на штанах, де звернувшись калачиком спав вищезгаданий Стенлі, породи щурячих.

- Я згоден на собаку! Хай це буде собака, - благально глянув на ґардіанців Даміан. Вони розсміялися.

- Сібу не обирають, - зауважила Тесса. - Повір, кращого друга ти не знайдеш.

- І він знайде мене сам?

- Так!

- Гаразд, поки монади не підкинули нам наступного підопічного, ходімо вирішимо, передусім, питання з твоїм одягом, найнеобхідніше в Ґарді є, - запропонував Ерік. - Сумніваюся, що ти зможеш тепер навідатись до батечка, щоб забрати свої речі. Татко не відпускав тебе у вільне плавання, чи не так?!

- Шенборн, - похитала головою Тесса.

- Нічого, - заспокоїв її Даміан. - Так і є, я завжди був під наглядом, і, тільки подорослішавши, навчився обдурювати приставлених до мене темних, - він вже зрозумів, що Ерік підколював його по-доброму, без умислу, в той час як сам Даміан часто відпускав гострі й болючі шпильки на адресу тих людей, які намагалися проникнути під його панцир. Він таким способом захищав себе і їх, мусив це робити - дружба з ним коштувала б людям дорого.

Пізно ввечері повернувшись назад у Ґард, Даміан дійшов висновку, що йому сподобалося проводити з Еріком та Тессою час, він пролетів швидко й невимушено, навіть зважаючи на те, що вони пильно стежили за всім, що відбувається довкола. Особливо було весело спостерігати за цими двома: перший відверто знущався з останньої і зубоскалив, а та зі свого боку огризалася й нагороджувала того стусанами. Просто ідилія.

- Можу я вас дещо спитати? - Даміан довго зважувався, перш ніж порушувати цю тему, однак йому потрібні були відповіді. - Ви знали Катаріну? Ну, раніше… Ерік з Тессою переглянулись, трохи напружившись.

- Власне, ми дружили, - після деякої заминки відповів Ерік. - Ми, Катаріна та Габріель проводили багато часу разом, навіть допомагали одні одним на завданнях, така собі маленька команда.

- Та потім… - продовжила вже Тесса, - ти й сам знаєш, що сталося. А Габріель він просто збожеволів від горя, винищуючи усіх пожирателів підряд, яких зміг тільки відчути в радіусі кілометра, віддалився від нас, став ще більш замкнутим й відлюдькуватим, ніж був.

- А ти? - зустрічне запитання задав Ерік. - Справді зможеш її привести до нас? Шенборн навіть не міг уявити, що відчував Габріель, коли дізнався, що його напарниця й кохана стала темною. І як почуватиметься, коли Евелін її поверне назад в Ґард. І що це взагалі означатиме для них усіх.

- Так, проте потрібно все добре обміркувати. Катаріна не дурна. І зробити це потрібно якнайшвидше, поки вона не дізналася, ким я став. Спробую вийти з нею на зв'язок.

- Подзвониш на мобільний? В пеклі ловить зв'язок? - гмикнув Ерік, розтягуючи губи в усмішці.

- Саме так, на мобільний, - не второпав Даміан. - І пожирателі не живуть в пеклі, якщо ти про це. Лише доставляють туди душі свої жертв.

- Ну звісно, - скорчив міну Шенборн. - І чого це я подумав, що в лігві темних немає благ цивілізації.

- Дзвони, - мовила Тесса, вся підібравшись. Та Катаріна, яку вона бачила востаннє в Габріеля вдома, зовсім не нагадувала давню подругу.

Даміан дістав телефон і ввімкнув на гучномовець: довго йшли гудки, перш ніж почувся знайомий голос, що звучав надто задоволено як для темної:

 - Даміане, ти не дуже вчасно.

- Катаріно, де ти? Нам потрібно зустрітися.

- Не зараз. Трохи заважаєш насолодитися вдалим завершенням мого полювання, - промуркала вона.

- Господи, вона зараз годується, - прошепотіла Тесса, прикривши з жаху рот руками. Одна справа теоретично знати, що твоя подруга - жорстока потойбічна істота, й інша - чути це на власні вуха. Її мало не знудило. Ерік стояв такий же ошелешений.

 - Але послухай…, - Даміан спробував ще раз достукатись до неї, та видно ейфорія від висмоктування аури повністю засліпила її. Бо відчувати темні могли лише в цей момент.