Глава 41

Від ненависті до кохання – один крок! У прірву…

Цілий день стосунки Габріеля й Евелін були натягнуті. Й до біса ввічливі, як ніколи до цього. Говорили лише по суті, через необхідність, а ще уникали торкатись один одного. Емпат таки вмовив боса своєї напарниці взяти його в штат. Хто б сумнівався?! Цілителька пихтіла з цього проводу, таким чином показуючи своє обурення, проте відкрито не могла нічого сказати. Чи не хотіла… Точніше сама не знала, чого хоче.

- Навіть не привітаєш? – кинув Габріель, не оглядаючись. Він діставав шоломи з багажника мотоцикла. – Тепер у мене офіційна робота.

- Мої вітання, - буркнула Евелін, демонструючи неприродну посмішку спині напарника, обтягненій чорною шкірою. Тому він не міг бачити її намагання. До того ж не відчував, і це злило як завжди. Цілителька залізла на мотоцикл й одягнула простягнутий шолом, вона старалася не дуже притискатися до емпата, вхопившись за сидіння. Сиділа рівно як струна. Їй вистачило вранішнього контакту, було важко переносити будь-яку близькість із ним після єднання. Відчувала себе так, наче забирає чуже. Що було, зрештою, недалеко від істини.

 Габріель завів байк, почекав декілька секунд, а тоді обернувся на Евелін. Сердито зміряв її поглядом крізь захисне скло, роздратовано відірвав її долоні від сидіння і безцеремонно поклав собі на пояс, стиснувши їх трохи, мовляв тут для них місце. Потім рвучко крутнув ручку газу й мотоцикл з ревом зірвався з місця. Цілителька промовчала, рук теж не посміла забрати. Все ж трохи вивчила його, щоб розуміти – зараз краще не чіпати. Вирішила зосередитися на іншому. За сьогодні не помітила жодної активності темних поблизу, а стежила вона пильно. Як і Габріель. Матильда з Креґом теж не попереджали про небезпеку. Очевидно, чутки в світі нижчих ширились так само швидко, як і тут. Тварюки більше не наважувалися нападати, враховуючи навіть темну пору доби. Що ж це добре, якщо так, проте цілителька б не відмовилася випустити трохи пар. Коли вона стала такою кровожерливою?!

 Відволікати саму себе виявилося досить складним заняттям, тож коли Габріель раптом різко загальмував на мосту, спочатку зраділа, відразу відчепившись від нього, а потім побачила, що він напружено вдивляється у дзеркало заднього виду. Евелін оглянулася, позаду них, метрів за сто, повільно йшов, важко переступаючи ногами, хлопець. Він втупився очима собі під ноги, не помічаючи нічого навкруги. Ось за ким напружено спостерігав емпат. Поодинокі автомобілі проїжджали повз, нікому до нього не було діла. Габріель швидко зняв шолом, не відриваючи погляду від дзеркала, і передав його Евелін. А потім крикнув:

- Тримай! – цілителька встигла схопити мотоцикл за кермо, щоб утримати його, й виставила ногу вбік, опираючись на виступ бордюру. Емпата поруч вже не було, блискавично він опинився біля хлопця, який саме переліз через перила, аби стрибнути з мосту. В останню секунду Габріель устиг зловити в повітрі самогубцю за футболку, миттю перехопивши того за руку й з силою перекинув назад, добряче гепнувши ним об асфальт. Одежина навіть не порвалася, лише затріщала. Усе відбулося настільки швидко, що хлопець і не зрозумів, що сталося. Він сидів на тротуарі з широко розплющеними від страху очима й намагався встати. Емпат притримував його за плече, не даючи зробити цього.

- Гей, спокійно!  

Евелін з другої спроби зуміла виставити підніжку, аби мотоцикл не впав. Поспіх тим більше не додавав вправності. Шоломи просто кинула на сидіння. Вона підбігла до напарника й, нарешті, зуміла розглянути врятовану ним людину. Перше, що кинулось в очі, це аура, що тьмяно сяяла золотом -  неповна, подекуди із чорними огидними плямами. Отже, майбутній ангел! Духовна оболонка, звісно, ж була пошкоджена темними, що пояснювало його нещодавній вчинок. Дівчина зітхнула, кинула швидкий погляд на Габріеля й оцінила висоту моста, що був частиною кількаярусної транспортної розв’язки в місті. Падіння звідси означало б тільки одне – неминучу смерть. Вкотре швидкість та реакція емпата приголомшили її.

Евелін присіла перед хлопцем, що виглядав як її одноліток, тільки був трохи не при собі. Чого ще можна очікувати від самовбивці?! Блакитні очі його гарячково блищали в світлі ліхтарів, волосся скуйовджене, наче по ньому постійно проводили пальцями, щоки запали - він був геть виснажений і дещо дезорієнтований.  

- Як тебе звати? – лагідно запитала цілителька, торкаючись його руки. Він відсахнувся від неї як від прокаженої. Евелін підняла долоні в знак того, що більше без дозволу не лізтиме до нього.

- Навіщо? – прошипів хлопець, а потім з відчаєм додав: – Чому не дали стрибнути? – обхопивши голову й міцно стиснувши волосся в кулаках, мало не вириваючи його, він раптом  заплакав, розхитуючись всім тілом взад-перед. – Вона не залишить мене в спокої! Слова його звучали приглушено, проте Евелін розібрала.

- Хто б це не був, ми зупинимо її, - заперечила цілителька впевнено.

- Ти не знаєш, про що говориш, - раптом викрикнув, піднявши на Евелін якоюсь мірою безумний погляд. – Ця жінка – диявол у плоті! Від неї немає порятунку. Нема порятунку… - він похитав головою, опустивши її на коліна й далі продовжуючи щось бурмотати. Цілителька здивовано глянула на емпата, зазвичай підопічні не розуміли, що ставало причиною їхніх нещасть, не могли пізнати суть зла, що впливало на них, звинувачуючи у всьому збіг життєвих обставин.

- Крилаті вразливіші за інших людей, вони відчувають тонше, - знизав плечима Габріель, звертаючись тихо до неї.

Евелін зітхнула, їй було боляче бачити цього хлопця таким, нехай зовсім незнайомого. Монада всередині неї нетерпляче затремтіла, даючи дозвіл на зцілення, дар прагнув вирватись назовні. Не чекаючи більше, вона застосувала силу, світло полилося з тонких пальців, даруючи звільнення невинному. Відновлення шарів аури зайняло в неї не більше хвилини, що дуже вразило Габріеля, її яскравість тепер сліпила очі.