Глава 38

Довіра не виникає сліпо, лише тоді, 

коли дізнаєшся істинні мотиви вчинків

Даміан дивився вслід Евелін та Габріелю і дивне відчуття його охоплювало. Передусім щодо емпата. Манера поведінки, стиль, вчинки - все дратувало. Він звертав увагу на кожен його рух, фразу, вираз обличчя, від нього віяло силою і небезпекою, а в світі темних з ним воліли ніколи не стикатися. Даміана завжди цікавило, що ж такого особливого в цьому ґардіанцю. Пиха й зарозумілість, яку він щосекундно демонстрував, доводила його до сказу. І в той же час він потайки захоплювався Габріелем. Але нізащо б не зізнався нікому, навіть собі.

 - Я, мабуть, вас залишу, - мовила Тесса, не встигли моргнути оком, як вона зникла.

- Хороше вміння, - прокоментував Даміан. - Дуже корисне. В цьому перевага її над темними. Він зніяковіло оглянувся: все тут було таке відмінне від того, до чого він звик з народження. Атмосфера в Ґарді була іншою: не було тут темряви, що клубами таїлася по кутках, заповзаючи смертельними гадюками під шкіру; дзвінкої тиші, яка тиснула на тебе стопудовими гирями, змушуючи підсвідомо втягувати голову в плечі; незримої присутності потойбіччя, що огортає тебе холодним туманом, не даючи забути про себе й на мить… 

Тут, наче в іншій реальності, від кам'яних стін віяло теплом та затишком, а м'яке світло, що лилося з незвичних бра, здавалося, потроху відігріває його єство, вимушено закуте в льодовий панцир байдужості. Зараз, коли він, нарешті, залишився наодинці з Арусом, про зустріч з яким мріяв роками, не знав, що сказати. Те, що портал впустив його в Ґард, свідчило - він хороший, але що робити з тим, як Даміан почувався: місце, де він зростав, залишило всередині нього незгладний відбиток. Він так довго звик блокував свої почуття, коли несила було терпіти, що зараз, не зовсім розумів, як справлятися з ними. Тому ховався за сарказмом та глузливими кпинами. 

- Усе стане на свої місця, - Арус стиснув його плече й уважно подивися на нього. Даміан теж не відводив очей - в його погляді побачив те, чого не отримував з дня смерті матері. Хлопець опустився на диван й закрив долонями обличчя, плечі його здригнулися. Весь час, поки він випускав свої емоції на волю, він відчував руку хранителя на своєму плечі. 

Трохи пізніше Арус запропонував йому залишатися в Ґарді, якщо нікуди податися. Власного житла в нього й справді не було, тож Даміан радо прийняв пропозицію. Освіту він отримав, буквально вириваючи її зубами, проте на жодній роботі не міг затриматись надовго. Поєднувати звичайне життя, доступне людям, було вкрай важко, зважаючи на тотальний контроль батька – верховного темного. Зради він йому не подарує, тож варто було остерігатися. Але Даміан, нарешті, зміг вдихнути на повні груди, на серці не лежала більше важким тягарем обіцянка, дана матері. Він дотримав слова, повернув своє світло завдяки Евелін, позбавився темних пут, а отже батько більше не зможе впливати на нього. Його мати завжди була впевнена, що Арус врятує його, знайде спосіб позбавитись темряви, але він відшукав його сам, нехай і не зовсім правильним шляхом. 

- Ти ж розумієш, що маєш бути обережним, - хранитель звернувся до Даміана, коли той збирався йти. - Він шукатиме тебе! До того ж ми не розуміємо, коли з'явиться твоя сила, все ж випадок в тебе особливий! Кожен, хто має в роду ґардіанів чи ні, на свій двадцять п'ятий день народження дізнається, чи отримає він дар. За моїми підрахунками двадцять п'ять тобі виповнилося кілька місяців тому. 

- Ви знали про моє існування? - вражено запитав Даміан. 

- Знав! І спостерігав за тобою.

- Але нічого не робили! - дорікнув він, очі блиснули вологою. Даміан швидко закліпав, аби прогнати непрохані сльози. - Ви хоч уявляєте, як непросто було там знаходитись?! - він мотнув головою, ніби проганяючи спогади.

- Врятувати тебе могла лише цілителька, тільки їй це зробити під силу. Навіть я не знав, коли прийде її час, лише сподівався на волю Творця. 

- Я існував лише клятвою матері й надією, що зможу знайти Вас, - гірко усміхнувся Даміан. - Потім з'явилася Катаріна і стало на якийсь час легше, поки…

- Ми врятуємо її, Евелін врятує! А доти Тесса допоможе тобі зі всім. Блондин кивнув і вийшов з бібліотеки. Хотілося побути на самоті, поміркувати.

Даміан був дуже вдячний Тессі за те, що вона повірила йому. Сильно хвилюючись за подругу, все ж повернулась і привела його до Аруса. Зараз він не хотів ні з ким розмовляти, тож вирішив сам пошукати вихід. Трохи поплутавши коридорами, вийшов у колонний зал із надписом на кам'яній підлозі. Його ж мав проказати перед порталом. У сусідній арці побачив тепле сяйво, що йшло від куль, якими були всіяні всі стіни, стеля… ще вони невагомо плавали в повітрі, переливаючись різними відтінками. Монади. Всередині з'явився якийсь незрозумілий трепет, навіть страх. Він не ризикнув підійти ближче. Згадалися розповіді матері, що уривками спливали в його пам'яті. П'ятирічною дитиною він сприймав їх як заспокійливі казки на ніч, не в силах зрозуміти, що за дивовижне місце, про яке мама розповідає. Але уявляв, що одного разу потрапить туди, бо відчував, як важливо це для неї. Він навіть ще зараз пам'ятав її ніжні обійми та лагідний голос. І гарячі краплі, що падали на його волосся, коли мати думала, він спить. 

Даміан зітхнув і підійшов до порталу: одна із арок, що виходили в залу з колонами, слугувала ним. За сірою пеленою нічого не було видно. Він простягнув руку і торкнувся пальцем поверхні, схожої на гладь води, по ній відразу колами розійшлися брижі. З Тессою все було по-іншому. Вона перемістила його у парк, а потім, взявши за руку і проказавши священний вислів, поки він ще не оговтався від подорожі з нею, швидко провела порталом. Сказала щось на кшталт “одним махом легше перенесеш і не смій блювати тут”, вказуючи на надпис, що засвітився під його ногами.