Коли душа прагне, а розум стримує, страждає завжди серце!
Атмосфера в бібліотеці ставала дедалі напруженішою. Габріель хмурився, мовчки пронизуючи поглядом Евелін, але вона не відвернулася, дивилася прямо на нього, не відводячи очей. Нарешті, він промовив:
- Може, обговоримо це наодинці?
- Чому ж наодинці? Усі все про нас знають, то навіщо ця скромність? Ти врятував мене, я обіцяла врятувати Катаріну. Ти знаєш, де вона? Давай покінчимо з цим, не люблю бути винною, - дівчина не відступала. Та й пізно вже давати задню.
- Я не знаю, де вона, - емпат розсердився. - І, Ево, може, нам варто спочатку поговорити?
- Уже все сказано! - цілителька теж могла бути впертою, коли хотіла, образа сприяла тому.
- Але ж Катаріна була у тебе вдома, коли я перемістила Евелін, - не змогла більше мовчати Тесса і з викликом подивилася на емпата.
- Он як… - протягнула здивовано Евелін, вона не показала, настільки їй стало боляче від цієї новини.
- Так, вона була, - Габріель метнув на Тессу злий погляд, - звинуватила мене в тому, що я хотів її смерті, і сказала більше не шукати її. Де вона тепер, не знаю, мені було не до того, - відчеканив, натякаючи цілительці на те, що займався нею в той момент.
- А чого ти очікував? - промовив раптом злісно Даміан, на обличчі вже не було й тіні посмішки. - Вона кохала тебе, а ти кинув їй кинджал, щоб убила себе!
- Щоб врятувати її душу! - вигукнув Габріель. - Хіба це не перше правило, якого вчать ґардіанів?! - звернувся до Аруса, в очах емпата відбився давній біль.
- Якби всі дотримувалися цього правила, твоя мати, Даміане, теж би не потрапила у пастку темних, - тихо відповів наставник.
- Так і є, - гірко мовив блондин, - не було б тоді й мене - виродка з тавром темного!
- Не кажи так, - похитав головою Арус.
- Стривай, - отямився врешті-решт від обвинувачень Габріель. - Ти знайомий з Катаріною? Звідки знаєш подробиці? Усі погляди були спрямовані зараз на Даміана, який намагався нічим не видати себе.
- Усі знають Катаріну, - знизав плечима, в самого ж серце вискакувало з грудей. Треба бути обережнішим, дорікнув собі.
- Але не всі знають, що тоді сталося! – тиснув на нього Габріель.
- Скажімо так, я ближче з нею знайомий, - відповів неоднозначно. – Я можу привести її, далі справа за вами, - додав байдуже, затамувавши подих в очікуванні реакції. Даміан не міг зараз сказати напевно, чого завжди прагнув більше: виконати прохання матері чи повернути Катаріну до життя. Бо та подоба, в якій вона перебувала зараз, мало чим нагадувала живу істоту.
- От і добре, значить домовились, - мовила Евелін. – Мені потрібно на роботу. Тессо, побачимось потім. Подруга кивнула.
Цілителька покинула бібліотеку, в душі панувало сум'яття. Вона хотіла з кимось поговорити, поділитися почуттями, що наповнюють її, а натомість все ще більше заплуталось. Габріель, звісно ж, пішов за нею. Мовчки вийшли з порталу. Тільки опинившись в парку, тихо запитав:
- Як ти? - нестерпно хотілося торкнутися її, проте він стримався, лише вдивлявся в її бліде обличчя, тоді як вона ховала очі. - Все добре?
- Звідки у мене шрам? - запитала інше, намагаючись не дивитись на нього. Її відвага й зухвальство, що були у Ґарді, зараз кудись зникли. Розглядала траву під ногами, густі крони дерев, що майже не пропускали сонячне проміння сюди, вимощену бруківкою алею, яка заросла бур'яном, недбало кинутий мотоцикл на ній. У цій частині парку мало хто наважувався гуляти, навіть удень.
Габріель зітхнув. Кілька секунд мовчав.
- Коли Тесса тебе перенесла, ти… ти була… була наче… - він похитав головою, дуже важко було так відверто відкривати Евелін свою душу, - ти не реагувала на мене. Зовсім. Я не знав, що робити. Ево, я дуже злякався. Ми не могли … Я не міг втратити тебе…
Цілителька закусила губу, дуже хотілось сказати, що насправді він не міг втратити можливість зцілити Катаріну. І знати це було дуже боляче.
- То як з'явився шрам? - холодно перепитала, перебиваючи його.
- Евелін, не треба так, - він торкнувся пальцями її підборіддя, змушуючи подивитися на нього, але вона відступила крок назад, виставивши долоні перед собою. Емпат опустив руку, принаймні тепер вона хоча б не уникала його погляду. - Гаразд. Коли я вже був у повному відчаї і картав себе за те, що відпустив тебе саму, то згадав озеро. Тоді ми не розуміли, як між нами виник той зв'язок, це вже пізніше я здогадався. У дітей ґардіанів, крім основного дару, який вони отримують після двадцяти п'яти з посвятою, з народження проявляється додаткове вміння, у мене це саморегенерація, як ти знаєш. Витягуючи тебе з води на берег, я поранився до каменя, мій організм відреагував і якимось чином я поділився з тобою своєю силою, активізувавши ті самі процеси в твоєму організмі. Тому я зробив надрізи в себе та в тебе на грудях, щоб зробити це знову. І спрацювало. Не варто хвилюватись, шрам майже не помітний, він аніскільки не псує твоє…
- Мене не турбує шрам, - сердито кинула Евелін, в роздратуванні махнувши рукою. - Точніше це найменше мене зараз хвилює.
Над головами почулося глухе каркання ворона, а через секунду на плече Габріеля плавно опустився Креґ.