Глава 32

Страх – найганебніше почуття, проте саме він допомогає

правильно розставити пріоритети в житті!

- Що сталося? – допитувалася Евелін на ходу, вона бігла за хлопцем, який показував дорогу.

- Моєму безпритульному приятелю стало зле, і поки випадковий перехожий зараз допомагає йому, я вирішив покликати на допомогу.

- Швидку викликали?

- А… так, їде, - лиш мить завагався із відповіддю блондин.

Вони завернули за ріг будинку, пробігли кілька десятків метрів, повернули праворуч й опинилися в глухому куті, куди зазвичай виходять чорні ходи з будинків. Біля сміттєвих баків на розкладених коробках лежав бородатий чоловік в брудному одязі, а поруч присів біля нього навпочіпки  пожиратель. Для звичайної людини було не зрозуміло, хто останній такий і що робить, проте цілителька жахнулась: він зруйнував ауру повністю й саме забрав душу. Певно, не вперше навідував нещасного.

- Облиш його, - вигукнула, кинувшись до них. – Інакше пожалкуєш.

Темний встав у повний зріст і вишкірився:

- Яка честь! Сама цілителька. Ключове слово – сама, яка удача, - чорні діри розширились на потворному обличчі, спалахнувши потойбічним вогнем. Блондин спантеличено глянув на Евелін, віддихуючись від бігу, очі його округлились від неадекватності ситуації. Дівчина швидко заступила його собою, захищаючи, легко відштовхнула подалі. А потім, не вагаючись,  застосувала свій дар проти темного. Схопившись за груди, пожирач роздирав на собі одяг, ніби його щось душило, в очах застигло невимовне страждання. Раптом він поглянув безпомічно на блондина і натужно просипів:

- В-володар не п-пробачить… - через секунду погляд став скляним і темний розсипався порохом, наче його ніколи й не було. Евелін полегшено видихнула, коли, як і минулого разу, з попелу піднялася душа, проте не полетіла вгору, а ввійшла в непритомне тіло безпритульного.

- Що це таке було? – приголомшено запитав блондин. Цілителька сумнівалася, що він бачив, як проявляється її дар, але зникнення людини, що стояла перед ним, однозначно помітив. В очах їй потемніло, вона навіть похитнулася трохи, не втримавши рівновагу, проте знайшла в собі сили твердо відповісти:

- Я все поясню. Не бійся.

Поки її новий знайомий приголомшено дивився на неї, не кажучи слова, Евелін опустилася на коліна біля чоловіка й знову прикликала силу. Розуміла, що забагато витратила енергії сьогодні, але не могла залишити його помирати. Хоча душа й повернулася в тіло, однак аура була повністю знищена. Якщо не зцілити її – людина помре. Відновлюючи духовну оболонку, дівчина ревно молилася про себе, аби її вистачило хоча б на два яруси, проте ресурси її швидко вичерпувались. Спочатку затремтіли руки, потім відчула, як тоненькою цівкою потекла кров з вуха, в грудях щось стисло і забракло повітря... Перед тим, як знепритомніти, цілителька встигла прошепотіти:

- Поклич Тессу… - вона намагалася витягнути телефон, та тільки морок забуття поглинув її миттєво. Натомість безпритульний розплющив очі, боязко й незграбно піднявся, щоб сісти. Погляд його не відривався від дівчини, що бездиханно лежала на землі поруч нього, в той час як рукою він несвідомо потирав те місце, де знаходилося серце. Незвична важкість відчувалася, а ще наче чогось бракувало – там утворилася порожнеча. Проте руки, ноги цілі, і на тому порадів.

- Незабаром оклигаєш, друже. Іди звідси. Я тобі послугу зробив, інакше горів би ти в пеклі вічно, - обізвався блондин до безхатька, присідаючи біля Евелін. - І роботу собі знайди!

Чоловік мало що зрозумів з його слів, але вирішив за краще забратися звідси. Дивне щось відбулося, він це відчував. Скосивши очі ще раз на дівчину, поволі піднявся на ноги і пошкандибав геть, не оглядаючись.

Блондин торкнувся пальцями шиї цілительки: пульс то відчувався ледь-ледь, то пропадав. Часу обмаль. Він витягнув швидко її телефон з кишені й набрав останній вихідний номер.

- Сподіваюсь, Габріелю, ти встигнеш, - нахмурився, вдивляючись в бліде обличчя Евелін і слухаючи гудки. З динаміка приглушено зазвучав суворий  жіночий голос.

- Це Тесса?

Габріель втомлено опустився на диван, закинувши голову на спинку, чорне волосся розсипалося по гладкій, приємній на дотик, тканині. За той час, що він не був у власній квартирі, нічого не змінилося - у темній глянцевій стелі так само відбивалися предмети інтер'єру, й він сам. Тільки от сліди пережитого, сумніви й вагання чіткіше проступали в носогубних складках та тонкій зморшці на лобі, що робили його обличчя більш суворим та похмурим.

В одній руці він тримав склянку з алкоголем, який рідко собі дозволяв. Але так і не пригубив. Важкі думки вже довгий час не давали спокою.

- Досить, - мовив сам до себе, - більше тягнути не можна.

Евелін має знати! Знати про його почуття до неї, про те, що заплутався, і що боїться. Але як сказати, коли самому собі зізнатися страшно… Він пообіцяв дати їй більше свободи, і навіть Арус говорив йому про це, поки не вмішуючись в їх стосунки…  Проте кожна хвилина наближала її до смерті! І його також, бо без неї вже не уявляв свого життя. Він був упевнений в своєму рішенні, готовий належати їй і тілом, і душею, і навіть віддати її, якщо потрібно буде, питання в тому, чи готова вона до того?!