Глава 31

Якби хороші наміри завжди виправдовували засоби –

 зла у світі б не було.

Цілителька настільки звикла до постійної присутності емпата, що зараз дуже гостро відчувала свою самотність. Раніше вона й не помічала, що на роботі спілкувалася з колегами лише за необхідності, і її це цілком влаштовувало. Завжди була сама по собі. Однак щось змінилося, її внутрішній світ, сприйняття себе та оточуючих віднедавна перевернулися на сто вісімдесят градусів: проявилися ті риси характеру, про наявність яких Евелін ніколи й не підозрювала. Аби не зациклюватися на своїх думках, від яких сильно боліло в грудях і виступали на очі сльози, Евелін вперше сама заговорила зі знайомою, яку зустріла в коридорі. Розмова була про буденні речі, що нічого не значили і не несли важливість для кожної з них, проте їй полегшало. А потім вона запропонувала своїй колезі, яка сиділа в сусідньому кабінеті, зробити каву, бо якраз збиралася й сама випити. Цілителька вирішила не звертати увагу на її помітне здивування, навпаки стало приємно від щирої посмішки у відповідь на пропозицію. І навіть отримала комплімент щодо своєї оновленої зовнішності. Думала, вона інтроверт, тому й уникала спілкування, а тепер зрозуміла, що причина крилася зовсім в іншому. Усі її вчинки, рішення, особисті контакти жорстко контролювалися, спочатку матір’ю, а потім Уіллом. Евелін згадала, як втратила єдину подругу в школі, бо Аделін Морт вважала ту непідходящою кандидатурою для дружби. Тому надалі, щоб уникнути критики зробленого нею неправильного вибору, вона пішла шляхом мінімального ризику, замкнулася в собі й перестала, по суті, спілкуватися з людьми.

Евелін зловила себе на думці, що почувається в якомусь сенсі вільною, обмеження душили її буквально. Їй набридло залежати від когось, а надмірна опіка, навіть в особі Габріеля, неймовірно дратувала, тим більше що не з власної волі він мусив знаходитися поруч неї. І всіляко це спочатку показував. Бажання бачити його та бути з ним нікуди не зникло, проте останні події означали, що вона, нарешті, належить сама собі, і тільки вона відповідальна за свої рішення й життя.

Цілителька зітхнула, серце болісно стиснулось. Якщо вчора Евелін ще не розуміла або не хотіла розуміти, навіщо емпат шукає Катаріну, то інформація з книги розвіяла усі її сумніви. Насправді він хоче врятувати свою кохану, з її допомогою. Згадалися слова Габріеля, повні розпачливої гіркоти, що коли вони пройдуть обряд єднання, то не зможуть кохати когось іншого, бо будуть прив’язані один до одного. Але, виходить, заради Катаріни готовий на таку жертву. Як все заплуталось… А про її почуття не подумав зовсім?! Подарунок, його обійми й поцілунки в термальному джерелі – все було грою, обманом? Спеціально повів в те місце, щоб… щоб звабити її? А потім злився, що його задуму завадив телефонний дзвінок.

Вчора ввечері емпат все ж постукав у двері її квартири, не зважаючи на застереження не йти за нею. На той момент Евелін вже зібрала речіГабріеля в сумку, тож відразу віддала, як побачила його на порозі. Пронизливий погляд ґардіанця був більш ніж красномовний, однак не похитнув її рішучості. Він не міг збагнути, що сталося, а цілителька не розказала йому про справжню причину її образ та переживань. Після того, як він пішов, проплакала пів ночі. На превеликий жаль, навіть Матильди не було поруч, щоб заспокоїти, або хоча би просто поговорити. Так невчасно вона її відправила простежити за батьками: хотіла переконатися, що з ними все гаразд і темні їх не переслідують. А вранці, їдучи своїм стареньким фордом на роботу, помітила на незначній відстані знайомий мотоцикл та байкера. Габріель супроводив її до Центру, а потім зник, як тільки вона зайшла в будівлю.

Евелін закусила губу до крові, не помічаючи, що вже як хвилин п’ять завмерла біля вікна й не ворушиться, повністю занурена в свої думки. Принтер вже тричі пропищав, вказуючи на те, що закінчився папір і друк перервався, але вона не звертала уваги. З роздумів її вирвав хвилиною пізніше чоловічий голос, що прозвучав позаду неї. Дівчина швидко обернулася, не зумівши стримати здивування. Той, з ким вона довгий час не могла ніяк ненав’язливо познайомитися, сам прийшов. Цілителька майже здалася, зловити блондина з дивною аурою ніяк не вдавалося.

-Привіт! Твій принтер не замовкає… Допоможу?

- Ааа, це… Дрібниці, - все що спромоглася сказати і просто вимкнула живлення. Настирливий писк припинився.

- Ти сама? – поцікавився між іншим, розглядаючи настільне приладдя, що навряд чи його цікавило. – Де твій охоронець?

- Хто? – Евелін помітно напружилася. Уважно вдивлялася в хлопця, але ознак темних не помічала. Звідки знає? Невже в неї параноя розвивається?! Його аура знову затремтіла і шари один за одним почали вкриватися темними плямами. Мить – і все зникло.

- О, вибач, - засміявся блондин, піднімаючи долоні вверх. – Твій напарник просто завжди такий похмурий і мовчазний, а ще в чорному, тому й пожартував так. Згоден, не дуже дотепно.

- Нічого… - повільно протягнула. - Ти теж тут працюєш?

- Інколи, - неоднозначно відповів. - Допомагаю людям, що опинились просто неба.

- Зрозуміло. Я тут подумала, може все таки глянеш принтер?

Поки хлопець схилився над офісним устаткуванням, вона непомітно стала за його спиною і прикликала силу, спробувала зцілити ауру, як робила це вже з іншими раніше, та щось пішло не так. Світло її дару, замість того, щоб відновити шари, які на цей момент виглядали абсолютно чистими й неушкодженими, несподівано злилося в єдиний згусток і ввійшло всередину блондина в районі грудей.  Він різко випростався і здавлено мовив: