Глава 29

Інколи наш порятунок залежить лише від нас самих.

Б’ючись з темними, Габріель ухитрявся тримати на контролі ситуацію з Евелін. Оборонялася вона непогано, та чи надовго вистачить їй сил, також бракувало досвіду. Телепатично він послав їй на допомогу Креґа, свого сібу, одночасно знешкодивши одного з пожирачів. Інший кинувся на нього з потрійною силою, побачивши це, однак емпату справитись із ним було завиграшки, тим паче що цілителька здолала свого суперника і йому більше не потрібно було відволікатися на неї. Габріель вирішив використати це на свою користь. Секунда – і його кинджал виявився в смертельній близькості до того, коли темний назавжди розсиплеться гидким порохом по землі.

- Передай Катаріні, що я хочу її бачити! Вона знає, де мене знайти, - відчеканив, і лише після цього забрав зброю, дозволяючи тому зникнути.

- Ти відпустив темного?! – вигукнула цілителька. Навіть на відстані було видно її збентеження й, певною мірою, розчарування. У ньому.

- Ненадовго, - коротко відповів, направляючись до неї. Він вперше за довгий час відчув себе настільки паскудно, зачіпаючи почуття інших, бо став зрадником в її очах, але інакше вчинити не міг.    

Раптом позаду Евелін з’явилася тінь, все що міг зробити емпат, щодуху кинувшись до неї, лише попередити її. Їх захопили зненацька, такий план був від початку, очевидно. З відчаю його крик прогримів вулицею, заставляючи усіх, хто його чув, мимоволі завмерти від моторошності моменту. В такі миті ніхто б і не наважився прийти на поміч, ба й навіть відхилити фіранку, щоб виглянути надвір. Собака й той затих, ледь чутно заскавчав, пригнувши вуха.  

Цілителька враз оглянулась назад і виставила перед собою долоні в захисному жесті, рефлекторно вивільняючи силу. Яскраве світло полилось з її пальців, засліпивши пожирача, його пазурі зупинились небезпечно близько до мітки. Гострими променями сяйво проникало всередину темного і змушувало того корчитись, немов таргана на вогні. В чорних дірах захлюпався справжній біль і здивування, тварюка в своїй передсмертній агонії відчувала все, що й її жертви в момент втрати душі. Евелін дала йому те, чого так прагнули усі темні – зцілення, можливість відчувати, переживати справжні людські емоції та почуття, однак довгоочікуване бажане виявилось смертельним для них. Перед тим, як розсипатися купкою попелу, в очах пожирача цілителька побачила полегшення та звільнення. А потім сталося ще щось набагато дивніше й геть не зрозуміле для неї: на місці темного, з пороху, що осипався на землю, вгору злетів невеличкий мерехтливий напівпрозорий шар, що віддалено нагадував монаду, й швидко розчинився в нічному небі. Тривало все не більше десяти секунд.

- Боже мій! -  приголомшено мовив Габріель, що стояв тепер поруч Евелін і добре все бачив.

- Що? Що я зробила? – перелякано повернулася до нього цілителька, почувши його голос, а потім опустила погляд на свої руки – світло вже зникло. Пальці лиш помітно тремтіли та відчувалася незначна слабкість, а ще така болюче знайома потреба в емпатові.

- Забираймося звідси, поки не зібралися глядачі, - він потягнув її до мотоцикла.

За жорстокою сутичкою не на життя, на смерть, спостерігало ще двоє, надійно прикрившись темрявою ночі в тіні крислатих дерев. Звідси було чудово видно, як добре реалізовується продуманий Катаріною план захоплення цілительки. Внутрішньо Даміан був напружений, пальці щоразу затискалися в кулаки, а інколи він всім тілом подавався вперед, готовий втрутитись і змінити хід боротьби в протилежне русло.

- Ти ж пам’ятаєш, що володар наказав привести її живою? – не витримав й тихо озвався до Катаріни. Жінка стояла як статуя – нерухомо, жоден м’яз її прекрасного обличчя не смикнувся, стежачи за битвою.

- Неважливо, - сухо кинула, й не глянувши в його бік, - головне знешкодити загрозу. Її випадкову смерть верховний мені пробачить.

 Даміан знав, вона нічого не відчуває, ніщо її не зачіпає: ані колишній коханий, який міг постраждати, ані темні, яких вона послала на вірну смерть. Просто виконувала наказ. Він теж міг би відключити свої переживання й почуття – раз плюнути, і коли було неможливо все це витримувати, Даміан так і робив. Та потім ставало противно від самого себе, він переставав відчувати себе живим.  

Нав’язавшись Катаріні в компаньйони, Даміан переслідував свою мету,  і смерть цілительки не входила в його плани. А ще йому цікаво було побачити зблизька та в дії славнозвісного емпата, якого так всі боялися. І не міг зрозуміти своїх емоцій: водночас щире захоплення ґардіанцем і люта ненависть.

Катаріна добре знала Габріеля, її замисел працював. Вона дала команду атакувати четвертому темному саме тоді, коли цілителька здолала пожирача і оговтувалась від того, а напарник її знаходився надто далеко, аби щось вдіяти. І його знаменитий кидок кинджала, що завжди неминуче знаходив свою ціль, зараз би не допоміг. Темний спеціально напав ззаду, прикриваючись  дівчиною. Даміан вже ступив крок уперед, щоб запобігти непоправному, та сталося неочікуване для кожного з них – цілителька змогла захистити себе сама.  

- Що це було? – здивовано прошепотів на вухо Катаріні, потайки насолоджуючись її ароматом навіть в такий момент. Насправді він радів, що ґардіанка подбала про все сама і не довелося викривати себе.

- Прокляття, - прошипіла вона крізь зуби. - Вона не тільки вбила темного, а й звільнила душу, яка не встигла потрапити в пекло. А отже сила її швидко зростає.