Глава 28

Не завжди речі, що здаються нам неприйнятними,

є такими насправді.

Габріель лежав на спині, заклавши руки за голову і спокійно спостерігав за Евелін, яка миготіла перед очима, дефілюючи з одного кутка її невеличкої спальні в інший. Цілителька сипала звинуваченнями в його бік через ситуацію, що склалася, та насправді відтягувала той момент, коли потрібно було лягти поруч нього, в одне ліжко. Диван у вітальні зайняли батьки. Емпат подумав, що якби в цей момент вона зняла блок, йому було б непереливки, адже її почуття та емоції проходили крізь нього в тисячу разів сильніше ніж інших. І все ж він цього прагнув, бо не чути її, як виявилось, ще гірше.

- Не треба було вводити їх в оману, - похитала головою Евелін і зупинилася, поглянувши на нього з докором.

- Я не  залишу тебе одну, коли на тебе полює вся нечисть, якби ти цього не хотіла і не просила мене. Тобі бракує досвіду, щоб справитись з ними. Крапка.

- Годину тому мати влаштувала мені в цій кімнаті справжній допит, і довелося ще більше брехати. Це огидно. Найважче було пояснити зміну мого зовнішнього вигляду. Навряд вона повірила, що я сама цього захотіла. Навіть спитала, чи ти не напихаєш мене наркотиками! – пошепки видала Евелін, нервово змахнувши руками.  – Уявляєш?

- Ево, Аделін рада навіть … таким приголомшливим перемінам в тобі. Єдине, що її злить, не вона доклала до цього руку. Твоя мати просто ревнує, і не може тебе ніяк відпустити, - ліниво зауважив Габріель, прикривши очі. Хотілося спати, день був виснажливий, як у фізичному плані, так і в емоційному. Особливо в емоційному! – Ти завжди залишишся для неї маленькою дівчинкою, яку постійно треба опікати.

- Твій мотоцикл – взагалі окремою темою йшов, - зітхнула дівчина. – Це додаткові п'ятнадцять хвилин лекцій.

По дверях хтось легенько пошкрябав. Евелін відчинила їх і впустила Матильду.

«Твої батьки заснули, - кішка й сама позіхнула при цьому, і застрибнула на ліжко. – Може й нам пора? До речі, ти знала, що колись твій батько теж носився містом на мотоциклі. І твоя мама була від цього в захваті. А ще носив вуса та бороду…» - промуркала задоволено, повідомивши підслухану інформацію.

- Що? – цілителька була шокована. – Мій тато на мотоциклі? Важко було уявити спокійного та врівноваженого Лайонела Морта на байку.

- Угу, у нього був старенький «харлі девідсон» 70-го року, якого він сам відремонтував, відшукавши на звалищі, - додав Габріель, зрозумівши про що йдеться. З її батьком було легко знайти спільну мову. З будь-ким, якщо, звісно, емпат того хотів.

- Не вірю власним вухам, - Евелін знову похитала головою. Вона майже все життя прожила зі своїми батьками, а її кішка та новоспечений хлопець більше за неї знають про них.

- «Ево, не думай про це. Вимикай світло і давай вже спати. Не хвилюйся, ляжу між вами,  - тріпнула вухами Матильда, побачивши трохи перелякані очі господині й вагання. – Але тільки сьогодні, – вмощуючись посередині ліжка».

Ввечері наступного дня темні зважились напасти відкрито, не ховаючись. Вони підстерегли цілительку, коли та відвідувала підопічного Центру вдома. Креґ попереджав Габріеля, що пожирачі стежать за ними увесь день, та поки надворі не зісутеніло, не насмілювалися атакувати. Емпат був готовий до цієї зустрічі, та не знав, наскільки готовою була Евелін. Пересуватися містом ставало дедалі небезпечніше.

Вони попрощалися зі старим містером Петігрю і вийшли з будинку. Обоє були напружені й уважно аналізували найменші зміни навколо. На перший погляд ніщо не віщувало про небезпеку, звичайний вечір у спальному районі міста:  гавкав собака на паралельній вулиці, десь далеко вила сирена, сусіди справа скандалили. В той самий момент, коли ворон голосно каркнув, злітаючи з дерева, пожирачі виступили з тіні і перегородили їм шлях до мотоцикла. Їх було троє, в людській подобі, за красивою оболонкою привабливих чоловіків таїлося мерзенне зло. Їхню справжню суть ґардіани могли безперешкодно розгледіти, тож маскарад був для випадкових перехожих.

«Геть вже знахабніли, - озвався Креґ в голові емпата. – Р-р-раніше, господар-рю, маскувалися, невидимі ставали для людей, боялись розкр-р-риття…»

- Бачу ви посміливішали, - озвався Габріель. У відповідь пожирачі ощирились, показуючи гидкі чорні діри замість рота. Він завів однієї рукою Евелін позад себе, іншою дістав кинджал, тримаючи напоготові. Великий палець нетерпляче ковзав по гладкому руків’ю.

- Стань спиною до мене! – тихо проказав. – Будь уважна. Емпат точно вловив момент, коли темні мигнули й зникли з-перед очей і тієї ж миті двоє постали перед ним: один з них напав на нього, відвертаючи увагу, інший же тим часом торкнувся його плеча й перемістив їх на кілька метрів. Габріель не встиг відреагувати й ухилитися. Зав’язалася боротьба. Периферійним зором він намагався вловити Евелін, оскільки розумів, це був відволікаючий маневр, аби їх розділити. Головною ціллю була вона. Відбиваючи атаку пожирачів, емпат навмисне спрямовував їх у бік цілительки, скорочуючи відстань між ними. Евелін поки що успішно захищалася від третього темного, не підпускаючи його до себе надто близько. В руці її поблискувало лезо кинджала, подарованого Габріелем. В якийсь момент над їхніми головами шугонув ворон, залопотівши крилами, а наступної секунди птах вп’явся гострим дзьобом пожирачу в голову, змусивши того прикритися руками й відкрити доступ цілительці. Не вагаючись, Евелін встромила кинджал темному в груди по саму рукоять, проказавши водночас священне заклинання. Кілька секунд вона заціпеніло стояла. Потім відірвала погляд від купки попелу на землі, що утворилася з допомогою Креґа, і подивилася на Габріеля. Вона сподівалася, що недочула те, що він говорив. Шок від пережитого першого, по суті, вбивства темного посилився ще більше завдяки емпату. Що він робить?!