Глава 26

Найбільша перемога – це перемога над собою!

Телефон дзвонив раз за разом, наче на тому кінці дроту чиєсь життя висіло на волосині й залежало від того, підніме Евелін слухавку чи ні… Цілителька ніяково випручалася з обіймів Габріеля і, не дивлячись на нього, прошепотіла:

- Пробач… - підтягнулася на руках і вибралася з джерела, залишаючи навколо себе невеличкі калюжі. Габріель вдарив з передсердя долонею по воді, здійнявши фонтан бризок. Намагаючись заспокоїтись, опустив голову і завмер, долоні самі затискалися в кулаки.

Евелін швидко дістала телефон, незграбно проводячи пальцем по екрану: після теплої води і палких поцілунків стало прохолодно, вона вся тремтіла. Тільки достеменно не знала від чого.

Дзвонили батьки, причому по черзі. Невже щось сталося?.. Руки затряслися ще більше. А потім зрозуміла – це вона не виходила на зв’язок вже два дні. Евелін намагалася набирати їх хоча б раз на день, але останні події порушили звичний ритм.

- Доню! Евелін! Це ти? – почувся схвильований голос матері. – Де ти? З тобою все гаразд?

– Мамо, все добре, просто…еее…потрібно було допомогти одній людині,  - цілителька запнулася, вигадуючи історію. Її виправдовувало лише те, що вона була недалеко від істини. – Старенька, підопічна з Центру, потрапила в лікарню… і справ навалилося. Вибачте! - краєм ока вона побачила Габріеля, який теж вибрався із джерела і почав одягатися. Евелін різко відвернулася, обличчя її зашарілося. – Я…я вам трохи пізніше передзвоню, добре? – однією рукою вона намагалася натягнути штани, та на мокре тіло це не дуже добре виходило. Їй було незручно стояти напівоголеною.

- Уже і так пізній вечір! Евелін Асійє, негайно додому! – коли мама називала її повним ім'ям, це означало, що вона сердиться і не потерпить заперечень.

- Мамо, я не можу зараз, справи… А звідки ти знаєш, що я не вдома? – раптом запитала обережно.

- Тому що ми під дверима твоєї квартири, а ти чомусь не відчиняєш! – відчеканила мати.

- Ви…ви приїхали? - тканина вислизнула з пальців Евелін, очі її округлилися, і паніка давала вже про себе знати. Вона глянула на Габріеля, повністю вже одягненого, і їй стало ще гірше. Жахливішої ситуації не придумаєш.

- Звісно приїхали! Ти ж забула, коли востаннє навідувала батьків. От вирішили перевірити, чи ти ще жива, ну і показати, що і ми ще пилом не вкрилися, - із сарказмом мовила мати й потрапила прямо в ціль. Евелін важко ковтнула в'язку слину, що раптом зібралася в роті.

- Пробачте ще раз, я вже їду,  - цілителька відключилася. Мозок її працював у посиленому режимі, придумуючи різні варіанти пояснень того, ЩО речі Габріеля роблять у її квартирі, хто такий Габріель і чому вона у своїх двадцять три посивіла. Стільки всього сталося за відносно невеликий період, що тепер дівчина не знала, як пояснити батькам кардинальні зміни в її житті. Про те, що кілька хвилин назад відбувалося в джерелі, вона взагалі намагалася не думати, заганяючи ці солодкі хвилюючі миті далеко вглиб підсвідомості, щоб потім на самоті знову поринути у їхню магію.

З порталу Евелін та Габріель вийшли удвох, останній навідріз відмовився відпускати її саму, як дівчина його не вмовляла, і тим самим не полегшував їй аніскілечки майбутню розмову з батьками. Поводилися вони так, наче в тій печері, в глибині Ґарду, нічого особливого не сталося, не обговорювали й не згадували навіть натяком. І у кожного на те були свої причини та страхи. Однак за поясом джинсів дивним теплом зігрівав її нефритовий кинджал, що додавав їй сміливості та впевненості - подарунок емпата. Цілителька досі не могла повірити, що він віддав їй зброю своєї матері.

Під'їжджаючи до будинку, де знаходилась її квартира, Евелін мало не застогнала вголос. Її батьки чекали на вулиці перед вхідними дверима, а не всередині в холі, як думала вона.

- Прокляття, - тихо вилаялась, весь план її, відчепитися тут від Габріеля, котився коту під хвіст. А про речі – сказала б, що то Уілла. На цій думці, цілителька весело хмикнула, уявивши свого колишнього хлопця, прилизаного банкіра, повністю у шкірі та плащі, який так любив носити емпат. Видовище було жалюгідне навіть в її фантазії. Вона так і не мала можливості розповісти про їхнє розставання. Як невчасно все.  

І треба ж, її напарник, як на зло, зупинився за кілька метрів від головного входу, прямо навпроти її батьків, які поки що геть не звертали уваги на людей на байку. Вони виглядали свою дочку на пошарпаному форді у спідниці нижче колін і з акуратною зачіскою. І аж ніяк не ґардіанку в обтислих джинсах, топі та шкіряній куртці із блискавкою навскоси. Родзинкою ж стане її попелясто-сиве волосся, заплетене в коси. Треба привезти більше одягу в Ґард, понуро думала цілителька. І за краще не знімати шолом. А ще краще втекти, прямо зараз, і потім придумати важливу справу, щоб пояснити, чому вона таки не з'явилася перед очі батька та матері. Але ж не може вона їх змусити посеред ночі повертатися додому?! Це буде з її боку безсердечно.

Евелін послала вбивчий погляд Габріелю, який вже зняв шолом і простягнув руку, щоб забрати її. Зітхнула, зняла захисне спорядження і віддала йому, неохоче зістрибнула з мотоцикла. Боязко глянула в бік подружжя Мортів: ті, не підвищуючи голосу, щось бурхливо обговорювали. Останній шанс поїхати, поки не помітили, всерйоз розмірковувала дівчина, і навіть відчутно сповільнила кроки, та Габріель навмисно підштовхнув її в спину, підганяючи вперед. А потім голосно привітався з її батьками, привертаючи, нарешті, їхню увагу.