Глава 24

І навіть найміцніші мури з часом дають тріщину.
- Ево, підійди, - попросив Габріель. Евелін, яка вже нахилилася до джерела, аби занурити руку й переконатися, що вода тепла, випрямилася й уважно глянула на емпата. Його низький тембр та інтонація діяли на неї мов настоянка дурману. Ще й це місце: таке незвичне і прекрасне...
Напружено зробила крок назустріч, уважно вдивляючись в риси обличчя напарника - він був абсолютно спокійним. І це найбільше дивувало: ні їдкого сарказму, ні кривих посмішок, ані похмурого погляду. Габріель виглядав напрочуд умиротворено, проте щось було таке в його очах... незбагненне, дивне, нове...
Цілителька зупинилася, не підійшла зовсім близько. До такого Габріеля вона не звикла, не знала, як поводити себе з ним. 
- Тепер це твоє, - він простягнув їй невеличкий згорток із темної тканини, який витягнув з-під плаща. 
- Що це, - спитала, підійшовши, щоб узяти. Однак вже здогадувалася за формою. Розгорнула м'який оксамит і на долоні зблиснув золотим оздобленням кинджал. Руків'я було незвичної форми, нефритове, дуже красиве, піхви інкрустовані дорогоцінним камінням. Евелін впізнала смарагди та сапфіри, нічого собі... Невже справжні?! Вона легко витягнула клинок, загострений з обох боків, по якому вився вже доволі знайомий надпис.
- Suum suique noscat ingenium, - прошепотіла латиною і букви засвітилися синім вогнем, змусивши її засміятися від захоплення й радості.
- Він справді буде мій? Особистий? - цілителька не могла натішитись, ніжно провела пальчиком по холодному лезу. - Я бачила в інших, але не такі гарні, як цей. 
- Він належав моїй матері, - раптом промовив Габріель, обхопив пальці Евелін і сховав клинок назад у піхви, не поспішаючи забирати свої долоні з її рук, подивився довго й пронизливо. - Будь обережною і бережи його.
- Але... я... я не можу прийняти, - знітилась Евелін, намагаючись віддати назад, однак він не дозволив їй розтиснути пальці й зробити це. 
- Він - твій! - відрізав остаточно. - Не змушуй мене пожалкувати про своє рішення. 
Оце вже був її напарник, різкий, дещо грубий. Який не думає про те, як його слова сприймуть ті, кому він їх адресує. Та незважаючи на це, Евелін все одно було приємно, що Габріель віддав кинджал матері саме їй. Це було настільки непритаманно йому, що дівчина не знала, що думати. І взагалі сьогоднішня його поведінка була дивна. 
- Я буду пильнувати як зіницю ока, - завірила його цілителька, несміло усміхнувшись. Він відпустив її руки, киваючи. 
- Як ти взагалі знайшов цю печеру? У цьому лабіринті легко заблукати. Я навіть не намагалася запам'ятати дорогу, - мовила Евелін, знову заворожено оглядаючись. Пальці мимоволі гладили нефритове рукояття, таке приємне на дотик. Кинджал наче був зроблений для її маленької долоні. 
- І дарма. Ти настільки мені довіряєш? - емпат дивився на неї з-під лоба.
- У мене є причини не довіряти? - посміхнулася цілителька, проте трохи напружено. Знову якась його перевірка?
- Вони є у мене, - пробурмотів нерозбірливо Габріель, потираючи скроні. Евелін все ж присіла біля води і занурила руку.
- Справді тепла, - захоплено вигукнула. 
- Хочеш ввійти у воду? 
- Ні. Не можна, - закусила губу Евелін, роблячи пальцями гребені по воді, - у мене й немає купальника тут. 
- Та облиш, чого я не бачив, - безпардонно заявив емпат, знімаючи плащ і кидаючи на круглий валун поблизу. Слідом полетіла футболка. 
- Що ти робиш?
- Збираюся насолодитися теплою водою, раз ми тут, - насмішливо кинув, роззуваючись. А коли потягнувся до ременя штанів, Евелін швидко обернулася. Обличчя її зашарілося, і явно не від пару, що стелився над водою термального джерела. - А ти? Так і будеш собі відмовляти у насолоді? Ай-ай-ай, що говоритимуть батьки, що скаже хлопець... - Габріель поцокав язиком. 
- Колишній хлопець, - цілителька побоялася обернутися, вона почула як впав останній предмет його одягу. Швидко заплющила очі. Відчувала себе школяркою, яка ніколи не бачила чоловічого тіла, проте нічого не могла із собою вдіяти. Серце почало калатати як навіжене.
- Тим більше. Контролю нема. Що не дозволяє?
- Мене ніхто не контролював. І я не відмовляю собі у всьому! - глумливий сміх у відповідь і плескіт води. Евелін зрозуміла, що Габріель зайшов у джерело, кілька крапель потрапило й на неї, дівчина  різко підхопилася на ноги. 
- Воно й видно, - Габріель відверто вже сміявся з неї. - Розплющ очі, Ево. Злякалася ніби незаймана під час першої шлюбної ночі. 
- Я не тебе боюся, просто... просто є певні правила в цивілізованому світі, - розізлилася цілителька, розплющуючи, нарешті, очі. Вона глянула насторожено на емпата, і трохи розслабилась. Той ліниво  спирався на трохи шороховатий камінь джерела, яким мов спеціально були вимощені його стіни. Вода досягала йому грудей. - 
Це не означає, що всі мають ходити голяка, коли їм заманеться. 
- Ми глибоко під землею. Мабуть... - оглянувся. - Де ти бачиш цивілізацію тут? Зізнайся, що духу не вистачає. Настанови твого хлопця, що пристойно, а що ні, намертво в'їлися у твій мозок, - відкрито вже знущався  Габріель.
- Скільки повторювати, не мій хлопець, - зі злості Евелін так рванула застібку на кофті, що та зламалася, однак їй було байдуже. Кинджал, одначе, поставила обережно неподалік. Гаразд, вона роздягнеться, тільки б стерти цю противну усмішку з обличчя емпата. Будь-яке нагадування про те, як Евелін скільки років дивилася в рот Уіллесу і слухала усі його повчання й дотримувалася правил, тепер виводили її з себе. Гидко ставало, якою безхребетною вона була, дозволяючи помикати собою. Цілителька так само рвучко зняла штани, залишившись в нижній білизні чорного кольору. Знімати все, навіть враховуючи те, як розізлив її емпат, вона не наважилася. Швидко скрутила волосся у вузол, заклавши його на потилиці. Не хотілося мочити. 
Евелін сіла на землю й спустила спочатку у воду ноги до колін, від захвату в неї мимоволі вирвався стогін. Вона зісковзнула повністю, радіючи, що дістає ногами дна. Волосся срібною хвилею впало їй на спину, цілителька погано його зафіксувала. Байдуже, подумала, це того варте, і задоволено посміхнулася. Вона не відразу зауважила, що Габріель мовчить, лише уважно спостерігає за нею на іншому боці. Джерело було не більше двох метрів в діаметрі, тож вона чітко його бачила в розсіяному світлі ліхтаря. Але емоцій розібрати не могла. Суміш невдоволення та нудьги, як завжди... та було щось ще. Раптом емпат пішов під воду і в ту ж секунду Евелін відчула, як він потягнув її за ноги вниз. Зринули на поверхню вони разом, Габріель із задоволеною посмішкою, цілителька ж ладна була вбити негідника. Вона налякалася. Справді налякалася, хоч і глибина їй була по шию. Давалася взнаки психологічна травма, після того, як вона тонула в озері. Відпльовуючись, дівчина сипала образливі слова на адресу напарника, не здогадуючись, що й знала такі високолітературні епітети. 
- Не стримуйся, Ево, продовжуй, - заохотив її Габріель. - Проте це було весело.
- Для тебе, можливо, ідіоте! - бризнула йому в очі водою. - Хотів ще раз мене відкачувати?! 
- Я не проти.
Евелін зніяковіла чомусь від такої відповіді. Загортаючи мокре волосся з очей, крадькома глянула на Габріеля. В його очах не було й тіні посмішки. Що має на увазі, чому так дивиться? Він відірвався від стінки й направився до неї, зупинився зовсім близько, так що вона бачила, як висять краплі води на його довгих віях. Емпат поставив руки обабіч її голови, практично обійняв, але не торкаючись. Цілителька не дихала, здавалося, на цей момент ну зовсім непотрібна річ, без якої можна обійтися. А от без його дотиків - ні. Зараз хотілося цього як ніколи. Мітки затріщали, блиснули іскри синім світлом, миттю зникаючи в напівтемряві. Габріель не уникав її погляду, дивився прямо в очі - довго й пронизливо, перш ніж, нарешті, схилитися й повільно торкнутися її губ. Нестерпно ніжно, змішуючи їхнє гаряче дихання.