Глава 22

Надмірне почуття справедливості приносить

лише шкоду його власнику.

- Евелін, я для себе вже все вирішив і йду свідомо на цей крок! Так довго тривати не може, цим єднанням ми допоможемо усім. - Габріель хотів обійняти цілительку, але та вперто вирвалася.

- Тут? – неприємно здивувалася. – Хочеш пройти обряд тут? Добре хоч не на вулиці… - сарказм дівчини, хоч і цілком справедливий, не на жарт зачепив емпата, він скривився від її слів.

- Я не можу більше дивитися, як ти шкодиш собі. Гадав, що зможу тебе переконати не зцілювати, поки ми не знайдемо інший вихід. Але його нема…

- А як же Катаріна? Твої почуття до неї. Ти ж сам сказав, що після єднання ми не зможемо кохати інших.

- Ти маєш рацію, не зможу. Зате врятую. Ти врятуєш, - твердо відповів.

Евелін похитала головою. В голові у неї паморочилося, з носа знову потекла тоненька цівка крові, яку вона сердито витерла рукою. Тільки на одній силі волі вона трималася, відвертаючи обличчя від емпата. Як же важко їй це давалося, зціплюючи зуби до скреготу, вона намагалася не піддаватися тому дикому й дивному потягу, що з кожним днем ставав все сильнішим. Як вона не старалася поступово зцілювати Міранду, робити перерви… та з кожним новим шаром аури сила її меншала, і зараз вона зовсім не відчувала її в собі, натомість непереборне бажання торкнутися Габріеля буквально зводило Евелін з розуму. Однак вона знала – якщо наблизиться, то вороття назад не буде. Їх не зупинить те, що вони знаходяться в чужому будинку, хай навіть в іншій кімнаті, проте господарі поруч, радіють ефекту зцілення. Евелін втекла у ванну, як тільки зрозуміла, що її робота завершена з підопічною, а сама вона на межі.  

- Габріелю, іди, прошу, залиш мене саму, - глухо промовила. Вона опустилася на підлогу й сіла, обхопивши себе руками й підтягнувши коліна до підборіддя. Цілителька була не впевнена вже, що зможе стояти на ногах. Як тільки емпат хотів знову наблизитись, виставила долоню вперед, зупиняючи його. – Не смій! Не наближайся. Поклич Тессу, - з останніх сил проказала.

Майже дві доби Евелін провела в ліжку в Ґарді, зрідка виринаючи із глибин непритомності, більше схожій на летаргічний сон. Тоді Тесса вливала їй у рот кілька ложок теплого супу, щоразу питаючи, чи не покликати Габріеля. Відповідь була одна – цілителька заперечно хитала головою та раділа, що довге виснажливе відновлення припало на вихідні і їй не довелося брати відгул на роботі. Евелін знала, що емпат злився, їй здалося, вона навіть чула його голос крізь сон, проте подруга стояла на сторожі й не впускала його в кімнату, як і було їй наказано. Матильда, яка весь час сиділа біля господині, голосно фиркала, виказуючи своє незадоволення станом речей.

Під вечір другого дня цілителька, нарешті, відчула, що смертельна втома відступила й навіть знайшла в собі сили повноцінно повечеряти. А ще енергія її дару поволі почала акумулюватися. Евелін зраділа, що змогла обійтися без Габріеля, хай і такою ціною. Почуття всередині себе, вона старанно придушувала. Вони не були зараз такі ж інтенсивні й всеохоплюючі, як під час виснаження: коли торкнутися його – це як  ковток свіжого повітря під водою тоді, як легені вже розпирає і ти от-от поринеш в забуття. Кохання до нього ніде не поділося, проте вона могла керувати своєю волею та мати ясну голову на плечах.

Тесса спробувала донести до неї небезпечність та абсурдність її дій, проте Евелін не слухала:

- Я не розумію, минулого разу ти стверджувала, що ця досадна побічна дія не змусить тебе відмовитися від зцілення. Чому ж тепер ти не дозволила Габріелю допомогти тобі. Твої слова та вчинки не послідовні, - обурилася подруга.

- Все дуже складно, - Евелін зітхнула. – Моя гордість та власна гідність не дозволяє мені використати його в своїх цілях й позбавити права на почуття до того, кого він обрав сам. Розумієш?

- Розумію, - мовила Тесса. – Ти розповідала, які наслідки матиме обряд для вас обох. Але, послухай, це не гідність, а тупість з твого боку. На кону твоє життя. І життя людей, яких ти ще зцілиш у майбутньому.

- Як же мені прийняти його допомогу, знаючи, що він жертвує собою заради мене? Як мені потім жити з цим? Знаючи, що він не кохає мене, що це наш зв'язок так впливає на нього...

- Це його вибір! 

- Я заплуталася, дуже важко прийняти таке, - Евелін схлипнула, і вже через декілька секунд, не соромлячись, розридалася.

Після того, як Тесса пішла, а вона вилила зі сльозами увесь свій біль та сумніви, цілителька стояла перед дзеркалом у ванні. Вона розглядала своє відображення. Наче нічого й не змінилося, проте вона відразу зауважила появу невеликої складки, що залягла між бровами. Кілька днів назад її ще не було. Та й які зморшки у 23?!

- Я старішаю, - сумно зронила, намагаючись розгладити її пальцем. – Що далі?..

«Далі у тебе випадуть зуби і будеш носити вставні щелепи, - буркнула Матильда, вилизуючи лапу. – Якщо не дозволиш Габрілю… »

- І ти туди ж! – вигукнула Евелін, перебиваючи сібу. – Чому ніхто не хоче зрозуміти мене? Кішка глянула на неї як на нерозумну, блиснувши своїми блакитними очима, й перестала навіть займатися вечірнім туалетом.

«Та коли ти вже допетраєш, у вас немає вибору! Це ваша доля!» - із силою стукнула хвостом по кам'яній підлозі.