Глава 20

Те, що для когось випадково, для іншого закономірно.

Більше тижня нічого особливого не відбувалося, хоча для Евелін вже було складно відрізнити повсякденні речі від тих, що виходять за рамки буденного. Наприклад, напад двох темних, що підчікували їх неподалік дому, вона сприйняла майже нормально, як звичну справу. Для цілительки та Габріеля це не стало сюрпризом завдяки Матильді, яка встигла попередити свою хазяйку. Цього разу Евелін не розгубилася і навіть зуміла дати достойну відсіч, поки емпат знешкодив пожирачів за допомогою кинджала. Коліна в неї тремтіти почали вже після бою, а під час – в крові вирував лише адреналін і її сила, що вивільнилася рефлекторно.

Габріель вирішив поки припинити їхні полювання на темних у нічних закладах та клубах, оскільки вони самі знаходили їх. Він не міг залишити Евелін без захисту і в той же час не мав права наражати її на небезпеку, коли фактично кожен пожирач хотів дістати цілительку.

Їхні тренування стали інтенсивніші, однак дещо змінилося. Тепер Евелін більше практикувалася в єдиноборствах із Тессою чи Еріком, емпат лише контролював зі сторони та підказував. Також на її здивування та радість Габріель почав навчати її техніки метання кинджала. На запитання, коли вона матиме свій власний, вперто мовчав, нестерпно дратуючи цим цілительку. А одного разу Евелін удостоїлася навіть ледь помітного схвального кивка, хоча всі, хто бодай мигцем бачили вправляння дівчини, визнавали її талант.

Ще одним приводом порадіти для Евелін, та й не тільки для неї, стало те, що Ґард, нарешті, перемістив свій портал і тепер він знаходився в межах міста. Сталося це так несподівано, що дехто змушений був поплавати в озері, так і не потрапивши в священне місце, а декому довелося швидко їхати туди та забирати свій транспорт, що залишився без нагляду, оскільки вихід виявився у старому занедбаному парку. Якби ґардіанці не відчували його на підсвідомому рівні завдяки надздібностям, відшукати його було б украй важко. Непримітне дерево в кінці алеї із двома стовбурами, що утворювали своєрідну розщелину, якраз і слугувало тепер порталом у сховище монад. Активувати його, звісно, міг лише володар мітки семи кругів, проказавши старовинний вислів на латині «Suum сuique noscat ingenium», що означав «Пізнай свої здібності». Евелін з полегшенням зітхнула, бо хоча вона вже й звикла до стрибків у озеро з мосту, проте ще добре пам’ятала, як тонула, захлинаючись водою.  

Зараз цілительку турбували лише два моменти: про один з них вона не наважувалася говорити Габріелю, бо вже наперед знала його реакцію, про інший – якраз навпаки - не переставала нагадувати. Евелін ще два рази зустрічала в Соціальному центрі того кучерявого блондина, який зацікавив її своєю дивною аурою, проте кожного разу він ніби уникав розмов із нею. Дівчина наполегливо намагалася зав’язати із ним знайомство, потайки від емпата, звісно, однак хлопець завжди кудись поспішав і їй не вдавалося розгадати його таємницю. Єдине, що дізналася, він допомагає Центру на волонтерських засадах, а отже з часом вона зуміє зрозуміти, в чому справа.

Та найбільшою проблемою стало зцілення Міранди. Габріель і чути не хотів, аби Евелін знову використовувала свій дар. День починався і закінчувався цим, але емпат був категоричний.

- Ти не в праві вирішувати за мене! – розмова вкотре вилилася у сварку, цілителька не могла стримувати вже свої емоції. Конфлікт досяг свого апогею. Вона зачепила цю тему знову, коли вони поверталися з тренування коридорами Ґарду.

- У праві! Бо це стосується і мене також. З недавніх пір, - відчеканив Габріель. Евелін стояла навпроти, ніздрі її роздувалися від злості, вона шумно дихала, стискаючи кулаки.

- Тоді я це зроблю без тебе, - процідила з погано вдаваним спокоєм. – Я говорила із Брендоном, стосунки в них покращилися, проте Міранда все ще почувається погано, я зцілила її не до кінця. Я не можу залишити свою підопічну в такому стані. 

- Її життю вже нічого не загрожує.

- Але це заважає їй жити нормальним життям. І це мій обов’язок, врешті-решт, допомагати!

А мій обов’язок – вправляти тобі мізки! – емпат дозволив собі підвищити голос. Він схопив її за плечі і добряче трусонув, задля кращого закріплення інформації. – Ти можеш померти, ти це розумієш? Твоя сила не безмежна…

- Ну й нехай… - Евелін дивилася на Габріеля, як зачарована. Ті самі мізки, про які йшла нещодавно мова, зараз якраз почали інтенсивно  плавитись: від нього, його голосу, дотиків… і цій мані неможливо було опиратися. Вони дуже близько стояли один до одного, більше того у своєму гніві він надто міцно притиснув її до себе. Розряди, що йшли від міток, тихо потріскували, як дрова в каміні у морозну ніч. Іскри, що метали очі емпата, раптом перетворилися на вогонь, який все дужче розгорявся і щомиті обіцяв спопелити їх обох. Його погляд швидко опустився на губи, назад, і вже знову повільно на її привідкриті вуста...

Арус стояв неподалік і спостерігав за своїми улюбленцями, ніхто б і не помітив наставника, хоч би й поруч пройшовся, поки він сам того б не забажав. Габріель був упертим, нестриманим, свавільним, але він любив хлопця найдужче з-поміж усіх, і в нього були на це свої причини. Евелін же - його надія, його відрада і… таємна зброя.

Досі він стояв осторонь, лише наглядав, інколи опікував, направляв, але, мабуть, настав той час, коли йому необхідно втрутитись. Арус дозволив себе побачити і виступив з тіні.