Глава 19

Ніколи не роби ставки, якщо достеменно не знаєш сили супротивника.

Їхня боротьба була схожа швидше на танець, де кожен рух відтренований, точний і по-своєму прекрасний. Ерік трохи поступався Габріелю зростом, проте був кремезніший за нього. Спостерігаючи за поєдинком ґардіанців, Евелін порівнювала їх із пантерою та левом – лінива грація та швидкість емпата проти сили й натиску його друга. Видовище справді було неймовірне.

Можливостей звичайного людського ока не вистачило б, аби побачити чітко всю маневреність їхній дій, замість того перед очима були б лишень розмиті силуети. Евелін щоразу дивувалася надздібностям ґардіанів, а деколи й не усвідомлювала, що вже одна з них. І та майстерність виконання, за яку Евелін сварив напарник на тренуваннях, викликала б у простих смертних тільки захват.

- Я ж кажу, що немає сенсу із ним битися, - констатувала Тесса те, що цілителька вже й сама побачила. Габріель постійно на крок випереджав Еріка, завдяки дару емпатії той ніколи не зміг би заскочити емпата зненацька, адже він завжди знав про наміри суперника. От і зараз Шенборн із здивованим вигуком розтягнувся на землі, але відразу піднявся на ноги. – У тебе ще дві спроби, - гукнула його напарниця, дуже сумніваючись в протилежному результаті. Габріель знову став у стійку, високомірно піднявши брову.

- Торес, не дуже радій! Зараз я надеру тобі твій чутливий зад, - пригрозив Ерік. – Дівчатка, ви ж за мене?!

- Зачекайте! – несподівано для себе втрутилася Евелін. – Хочу дещо спробувати.

Вона підійшла до них, старалася не дивитися на емпата, не помічати його дещо напружений погляд. Тесса теж зацікавлено підійшла ближче, не розуміючи, що задумала Евелін. Цілителька наблизилась впритул до Шенборна і несміливо підняла руки до його голови, поки не торкаючись. Застигла в німому очікуванні – аж, нарешті, ґардіанець повільно кивнув, даючи дозвіл. Ева закинула жмут своїх косичок на спину, щоб не заважали,  видихнула й закрила очі, делікатні довгі пальчики лягли на скроні Еріка. Вона зосередилася на згустку своєї сили у грудях, що вже поволі пускав тонкі пагони, які розросталися й тягнулися по всьому її тілу. Потім спрямувала їх в долоні. Евелін повторила той самий принцип захисту свідомості від дару Габріеля, що й застосовувала на собі. Тільки цього разу трюк був виконаний на іншій людині, що було набагато складніше. Вона не знала, як довго зможе  контролювати блок на відстані.

По тому, як витягнулося обличчя емпата, цілителька зрозуміла, що досягла своєї цілі – він не відчував друга. А отже поєдинок продовжиться у рівних умовах.

- Евелін! Навіщо так безглуздо витрачати свою силу? – розізлився Габріель. Гнівався він більше на те, що вона посміла допомагати не йому - своєму напарнику, а його супротивнику. – Чи ти хочеш знову спектакль для них влаштувати?

- Про що це ви? – спантеличено запитав Ерік. Він відчував, всередині щось є чужорідне: ніби нічого й не доставляло сильного  дискомфорту, проте було не по собі трохи. Глянув на Евелін виразно, в якої на щоках вже проступив бордового кольору рум’янець від слів Габріеля, однак наперекір його очікуванням, відповіла Тесса:

- Вона поставила блок. Своєрідний захист від дару Габріеля, - пояснила дівчина, навіть не приховуючи свою зловтіху. Слова емпата напередодні добряче її зачепили.

- Думаєш, якщо я використовую свій дар, то все це зводиться лиш до одного – застрибнути тобі на коліна? – нарешті, знайшлася що сказати цілителька, гнівно зиркнувши на Габріеля. Його натяки доводили її до божевілля.  – Дуже треба, - він скептично підняв брову на це. - Занадто високої думки ти про себе. Зрозумів?! Еріку, зроби так, щоб мої зусилля не були марними. Я знаю, ти зможеш!

- Нічого собі! – шокований Шенборн ніяк не міг перестати зубоскалити. – Ти дуже сильна ґардіанка, раз здатна на таке. Ого! Розкажу – не повірять! Та таке тільки Арус може! А я й не второпав, чому ти раптом підійшла і… – не вгамовувався зовсім.

- Замовкни, бо тобі це все одно не допоможе, - обізвався Габріель, насупившись. Він досі не міг повірити, що Евелін таке утнула.

Через пів години мусив засвідчити, що його друг таки достойний противник і, не відчуваючи, було вкрай важко вкласти його на лопатки. Раз Еріку майже вдалося кинути емпата додолу, але той устиг підстрахуватися. Виставивши руку й миттєво ставши на ноги, він завдав вирішального удару, внаслідок якого виграв поєдинок. Шенборну довелося визнати поразку. І тільки тоді Евелін зняла блок, відчуваючи, що цей експериментальний порив коштував їй значних зусиль. Проте тільки під дулом пістолета вона зізналася би у цьому своєму напарнику.

Ерік не був би собою, якби зациклювався на перемозі друга, тому він добродушно й щиро привітав його, обіцяючи незабаром дотримати слова, даного раніше, наостанок ще раз підколовши з приводу його зарозумілості й пихатості.   

Виходячи із залу, Евелін мовчала, зі всіх сил намагаючись не показати, наскільки вона виснажена. Зціплюючи зуби, ледве перебирала ногами, щоб дістатися швидше своєї кімнати і відпочити. А перед очима вже темніло. Габріель раптом нахилився, обіймаючи за талію, і вкрадливо прошепотів їй на вухо, торкаючись його губами:

- Ніколи не роби ставки, якщо достеменно не знаєш сили супротивника, - його прохолодна рука ніби ненавмисно лягла на її голий живіт. Туман, що стелився перед очима в цілительки, починав розсіюватися. – Заздалегідь будеш приречена на поразку! – звучало зневажливо-поблажливим тоном.