Глава 16

Надмірна цікавість добром ніколи не закінчується.

Евелін почувалася жахливо, події напередодні зовсім знесилили її, причому більше морально, ніж фізично. Думки крутилися в голові безперестанку, погіршуючи і без того загальний стан через недосипання. Темні кола під очима та блідість шкіри лише підтверджували це. Неохоче вибравшись із ліжка, ледве «зібрала себе докупи» й попленталась у ванну. Не дуже приємно натягувати на себе вчорашній одяг, проте вибору цілителька не мала, перед роботою обов’язково потрібно було ще встигнути заїхати додому переодягнутися. Хоч би сьогодні Габріель залишив її в спокої і не тягався за нею по п’ятах, подумала. Її внутрішні ресурси просто вичерпані після вчорашнього, сил на те, аби вдавати байдужість після того, що сталося, не було зовсім. От як їй спокійно дивитися на нього, обговорювати щось, радитись, коли перед очима постійно постає його голий торс і те, як розв’язно вона поводилась… хочеться відразу щезнути й загубитись деінде.

Дива не сталося – її благання подумки, на жаль, ніхто не почув. Габріель вже чекав її біля порталу. Евелін довелося не тільки витримувати його похмурі косі погляди, а й їхати на шаленій швидкості на мотоциклі. В такі моменти страх переборював сором і вона чіплялася за нього мов за останній шанс врятуватися. А емпат ще й ніби навмисно гнав байк так, що все зливалося перед очима. За лічені хвилини вони добралися до квартири цілительки. Евелін змогла видихнути лише у своїй спальні, зачинившись там, щоб перевести подих. Поки що він мовчав, але вона знала… скоро вибухне.

У Центрі Габріель мовчазною тінню ходив за нею і вона нервувала ще більше, відчуваючи постійну його присутність. Робота сьогодні вимагала від неї зосередженості на документації, а Евелін ніяк не вдавалося сконцентруватися. В якийсь момент вона не витерпіла тієї напруги, що відчувала поруч з емпатом, і просто втекла в туалет. А коли він мовчки піднявся за нею, в грубій формі заявила, що хоча б туди воліла піти без супроводу. Габріель нічого не сказав, просто сів назад на стілець.

Повертаючись у свій робочий кабінет довгим коридором, Евелін не звертала уваги на людей, що проходили повз, повністю зациклена на своїх думках. Тепер її мучило почуття провини. Ну от чого вона накинулася на свого напарника, хіба це справедливо?.. Це ж не його було бажання возитися з нею, що наказали, те й робить. Цілителька зітхнула, ситуація – нікому не побажаєш.

Раптом в Евелін врізався хтось – хлопець з’явився з-за повороту зненацька, поспішав кудись, а вона не встигла відреагувати. Він притримав її, широко посміхнувся, а тоді вибачився. Зовнішність його була доволі ефектною: волосся блондина кучерявилося, сірі виразні очі були дуже їй знайомі, аж занадто, а у вусі виблискувало кільце. При цьому цілителька могла побитися об заклад, що ніколи не зустрічала його, інакше запам’ятала б. Та не це вразило її… Коли хлопець відійшов вже трохи, Евелін автоматично просканувала його ауру – звичайна, переважав синій та місцями зелений колір, чиста, без будь-яких брудних неприродних вкраплень. Несподівано усі сім шарів одночасно затягнулися чорними клубами, що огорнули оболонку повністю, перекриваючи всі кольори. Це відбувалося лише секунду-дві, не більше, а потім все стало знову, як було. Цілителька застигла, бо вперше бачила подібне. Вона кинулась за хлопцем, але він різко звернув ліворуч і швидко зник, вона не встигла його наздогнати. Евелін роззирнулася навколо, глянула в інших приміщеннях, навіть спитала кількох працівників, проте хлопець ніби крізь землю провалився. Трохи пізніше вона обов’язково з’ясує, хто то був і чому приходив. Те, що відбувалося з його аурою, геть не нормально і цілителька пообіцяла собі розібратися із цим. Однак доведеться робити все потайки, інакше не уникнути сварок з емпатом.

- Чому так довго? – накинувся відразу Габріель, як тільки вона зайшла до кабінету.

- Може, в мене розлади із травленням, - огризнулася Евелін, складаючи папки на столі в акуратну стопку. Він стояв і свердлив її поглядом, намагаючись зрозуміти дивну поведінку напарниці. Ніколи не знаєш, чого від неї чекати, що в неї на думці і чому насупилася.

- Наступного разу, - процідив тихо, - як надумаєш надовго відлучатися, знімай блок. Зрозуміла? Габріель просто дурів від того, що не може її відчувати. В той час, коли какофонія почуттів тиснула на нього звідусіль, він не міг прочитати ту, котру хотів чути найбільше. І сам же злився через це, бо не розумів, чому так відбувається. Чому всередині утворюється ніби порожнеча, яка заповнюється лише тоді, коли Евелін знімає блок.

- Мене не було всього кілька хвилин. Ти перебільшуєш! – вона вимкнула комп’ютер і взяла теку з полиці. – Потрібно завезти це одному моєму підопічному і на сьогодні все. А ще місіс Хадсон захворіла, по дорозі купимо їй ліки. Евелін з усього намагалася перевести розмову в інше русло, вона і так не знала, як наважитись сказати Габріелю про Міранду. Її ауру необхідно було зцілити до кінця найближчим часом.

Вони спустилися ліфтом на підземну парковку, де залишили мотоцикл. Евелін нерідко сюди спускалася, адже також залишала тут свій автомобіль, проте цього разу щось із цим місцем було не так. Раніше вона не звертала уваги, наскільки безлюдно та темно тут буває. Габріель також насторожився і щомиті озирався, навіть тримався ближче до неї, поки вони ішли повз ряди автівок. Раптом від однієї з опор відділилася тінь – пожиратель так швидко схопив цілительку ззаду, що спершу вона й не зрозуміла нічого, коли вони перемістилися на два десятки метрів вперед, подалі від емпата. Та вже за мить, більше з переляку, ніж усвідомлено, Евелін застосувала прийом, якого її навчив напарник. З усієї сили врізавши темному ліктем у сонячне сплетіння і скориставшись його заминкою, вона відступила вліво й нанесла удар ребром долоні по сонній артерії на шиї. Принаймні вона сподівалася, що така у пожирача є. Це дало можливість Габріелю наздогнати їх. Не збавляючи швидкості, крикнувши Евелін, аби відступила вбік, поки темний оговтувався, він метнув кинджал. Засвітившись синім світлом, смертоносна зброя знайшла свою ціль - до ніг цілительки посипався гидкий чорний порох.