Глава 15

Коли борються совість та серце – перемагає обов’язок!

- Тепер розказуй. Що сталося сьогодні? – запитала Тесса, зачиняючи двері за собою. Її трохи розкосі очі звузилися, зосереджуючи погляд на цілительці. Повз увагу не пройшли ані рум’янець на щоках, ані нервозність, що була помітна по тому, як Евелін безперервно перекручувала перстень з місячним каменем на вказівному пальці.

- Усе виходить з-під контролю. Геть усе!

- Що саме? Це пов’язано із твоїм даром зцілення?

Евелін кивнула. Потім пройшла вглиб кімнати і стала перед старовинним овальним дзеркалом, що висіло на стіні, окинула поглядом своє відображення і торкнулася волосся, заплетеного в коси. Рука її тремтіла. На неї зараз дивилася перелякана дівчинка, а не сильна ґардіанка з рідкісним даром.

- Сивина – це ще не найгірше, - мовила, нарешті, зітхнувши. – Сьогодні у мене з носа пішла кров. Тесса нахмурилась, нічого не сказавши. Евелін тим часом продовжила, бачучи її реакцію на свої слова у дзеркалі. – Причому Габріель був зі мною. Не просто був, - вона обернулася й пильно подивилася на подругу, - а постійно торкався мене, живлячи мою силу. Я боюся того, що буде далі… - цілителька замовкла, збираючись з духом, зрештою прошепотіла:

- Просто обійми вже не допомагають, - фарба знову залила її щоки, було дуже соромно, проте вона себе пересилила – їй потрібно було з кимось про це поговорити. Тесса, терпляче вичікуючи, підняла брову, й не перебивала. І Евелін як прорвало, вона не встигала переводити дух, тараторячи, аби швидше все вилити з себе, поділитися з кимось, знайти розраду, полегшення, підтримку, а, може, й пораду. – С-сьогодні я отямилася напівгола в Габріеля на колінах. На підлозі. Посеред палати. Мене не хвилювала ні підопічна, що спала поруч, ні її чоловік – зовсім незнайома мені людина, ані те, що в будь-який момент хтось може увійти із медичного персоналу. Якби Брендон не достукався до Габріеля, я не знаю, чим би це все закінчилося, тому що я була не при собі. Кожного разу моя потреба в ньому пересилює всі інші почуття, які опісля накривають мене з головою і не дають подивитися йому в очі. Я як одержима повністю розчиняюся в ньому, не усвідомлюючи, що роблю. Я лише пам’ятаю ту надзвичайну ейфорію, яка щоразу охоплює мене, варто мені опинитися в його обіймах. Цей потяг пересилює здоровий глузд в сотні разів і я не можу йому опиратися, і ще гострішим він стає, коли я зцілюю і вичерпую свої сили. Я як божевільна німфоманка накидаюся на Габріеля, забуваючи про свою природню сором’язливість і моральні принципи, що прививалися мені з дитинства. Та найдужче мене вбиває те, що я не залишаю йому вибору, адже для мене це вкрай необхідно і він знає про це, а тому підкорюється тому зв’язку, що утворився між нами, вважає своїм обов’язком. І мені гидко й боляче від того, що він змушений це робити в той час, коли його серце ще плаче за Катаріною, - Евелін похитала головою, з очей її бризнули сльози. Не ховаючись вже, вона плакала. Коли Тесса відвела її й посадила на ліжко, навіть не зауважила, виплескуючи свій біль. – Якби ти бачила? Якби ж ти бачила, яка невимовна мука була у нього на обличчі, коли вона з’явилась перед нами тоді в парку. Він сильно її кохає, дуже сильно. А йому доводиться робити… це! зі мною. І от кожного разу, приходячи до тями, я бачу на його обличчі байдужий холод, за яким ховається злість та відраза і який обпікає мене куди гірше ніж вогонь, що пожирає мене зсередини. Він робить вигляд, що все гаразд, і нічого немає особливого в тому, не розуміючи, як моє серце повільно просто розривається на малесенькі шматочки.

- Ево, ти кохаєш його, - вперше обізвалася Тесса з того моменту, як почала свою сповідь цілителька. – І я лише можу поспівчувати тобі, бо закохатися в нашого відлюдника – мабуть, найприкріше, що може статися в цьому світі, без перебільшень.

- Я сподівалася на втішання, - схлипнула Евелін.

- Я не дуже вмію заспокоювати і казати, що все буде добре, - сумно усміхнулася Тесса, знизавши плечима. – Але знай, що я завжди буду відверта з тобою. І ти завжди можеш покластися на мене. Однак обманювати тебе я не збираюся. З Габріелем важко… Ні, не так. З ним нестерпно. А враховуючи його здібності - те, що він читає людей як відкриті книги, я тобі не заздрю. Від нього не сховатися і це настільки дратує, що починаєш його уникати будь-якою ціною, - Евелін здалося, що зараз подруга говорить про щось своє.

- Я зуміла закритись від нього, - зізналась раптом цілителька, викликавши неабияке здивування в Тесси.

- Але як? Тільки Арусу це під силу!

- Вийшло якось випадково. Я і не знала, що так можна. А коли Габріель зрозумів, в чому справа, то дуже розлютився.

- А ти не думала, - міркувала в голос подруга, – що він, можливо, теж щось відчуває до тебе, раз розгнівався на таке. Отже йому важливо знати, що ти відчуваєш.

- Помиляєшся, - сумно зауважила Евелін. – Просто тоді він не може мене контролювати, от і все.

Тесса задумалась і деякий час мовчала. Вона інколи зупиняла свій погляд на цілительці, проте не поспішала поки що ділитися думками. Для таких висновків, які вона вже зробила у своїй голові, потрібні були більш аргументовані докази, аніж просто її здогадки.

- Є ще дещо, - озвалася Евелін, порушуючи мовчанку, що запанувала ненадовго. – І це найважливіше. Мене хвилює те, що ця вся ситуація заважає мені допомагати підопічним. Якесь замкнуте коло, - вона змахнула руками в безпорадності. - Я не можу відмовитися від свого дару, не можу не зцілювати людей. Я повинна рятувати невинних, чого б мені це не коштувало.