Глава 12

Зайві знання можуть надовго позбавити сну…

Брендон закусив губу і щосили старався відволіктись від шуму за його спиною пошуком подряпин на гладкому дереві дверей, було бажання затулити й вуха. Ці характерні звуки ні з чим не сплутаєш, фантазія підло й безсоромно підкидала картинки, чим ці двоє займалися там, на підлозі. Він аж спітнів весь. В такій ситуації був уперше, й ніколи не розумів розваг утрьох та більше осіб. Це надто сокровенний  момент лише для двох, наодинці.

- Легко сказати: зупини нас вчасно, - пробурмотів Брендон тихо, почувши ще один красномовний стогін. Він скосив очі догори на стелю, а хотілося крізь землю провалитися. Чорна тріщина як волосинка пролягла над дверима, мабуть, хтось сильно ними гримнув. Тріщина – це добре, подумав. Правильно, фокусуйся на ній, наказав собі подумки. Сантиметрів двадцять п’ять, не менше - продовжував її досліджувати. Раптом неподалік біля його ноги приземлилася футболка Габріеля.

- О, Господи! – видихнув, потерши перенісся. Як же визначити оте вчасно? Може це і є якраз «вчасно»?! Брендон боявся обертатися. Як довго це триватиме. Що йому робити? Прокляття! Хоч би медсестра не нагодилася. Він виглянув на коридор - нікого. Потім прокашлявся, ще раз голосніше. Ніякої реакції, на нього навіть не звернули уваги. Вирішив подати голос, не повертаючись:

- Агов! – знову прокашлявся, від хвилювання у горлі нещадно дерло. - Друзі! Ви-ви сказали зупинити вас… Тож… - він замовк, прислухаючись. Нахилився й підняв футболку, махаючи нею ніби білим прапором при капітуляції.  – Гей? Чуєте? Габріелю?! Евелін?! – йому здавалося він говорить твердо й навіть погрозливо, та насправді голос тремтів і зривався.

О Боже, не озиваються, подумки панікував. Що йому робити? Ну не силою ж розтягувати їх. І що це взагалі таке з ними коїться? Хіба нормальною є така поведінка… На мить закралося в голову, що над ним жорстоко пожартували якісь наркомани, що шукають збоченого екстриму. Але ж ні, він на власні очі бачив, як змінилася Міранда.

- Якщо ви не припините, я буду змушений покликати когось, - голосно зробив застереження. І хоча намагався говорити впевнено, голос його щоразу підводив.

- Заспокойся, - пролунало приглушено. Чутно було важке дихання. – Дай нам кілька хвилин.

- Нарешті, - видихнув з полегшенням Брендон. Покрутив одежину в руках й незграбно кинув позад себе. Потім несміло оглянувся й відразу ж відвернувся знову до дверей, густо почервонівши. Вони сиділи в тій же позі, притулившись лобами один до одного й не рухалися. В руці Габріель тримав футболку, отже спіймав. Евелін була оголена до пояса й прикривала груди.

Через хвилину Брендон почув її тихий голос:

- Вибачте за це. Але воно нам непідвладне. Мій організм вимагає близькості з Габріелем, щоб відновити сили. І з кожним разом притяжіння сильніше, - дівчина нервово поправляла одяг.

Вона говорила і намагалася не дивитися на свого напарника, відводячи погляд. І зніяковіла ще дужче, коли Брендон боязко повернувся й кивнув у знак розуміння. Безперечно, що цим двом такі побічні дії не дуже були до вподоби. Однак, Габріель мовчав, вираз його обличчя був незворушний, наче й нічого такого не сталося. Хоча що він може знати!

- Мені потрібно ще трохи часу, щоб повністю зцілити Міранду, - вона перевела погляд на неї. – Але, думаю, не варто ризикувати робити це тут. Ми навідаємо вас, коли її випишуть… - Евелін раптом замовкла, ніби до чогось прислухалася, а потім скоромовкою випалила до Брендона, який так і залишився стояти біля виходу:

- Брендоне, відчини Матильді двері, швидше!

- Кому? – він був впевнений, що в коридорі нікого немає, бо кілька секунд назад перевіряв. Раптом він почув, як хтось дряпає кігтями по той бік. Чоловік ошелешено натиснув на ручку й двері прочинилися, впускаючи всередину чорну кішку. Геть не звертаючи на нього уваги, кицька пробігла повз і зупинилася перед Евелін, а потім голосно занявчала, подивившись прямо на неї.

Брендон нічого більше не сказав, лише мовчки спостерігав, проте на руках мимоволі піднялося волосся й стало трохи млосно.

- Габріелю, він відслідкував Міранду! Йде сюди! Зараз! – очі дівчини розширились, вона сильно розхвилювалася. - Матильда встигла випередити. І ти зовсім не чув Креґа…

- Прекрасно! Зустрінемо гостя! – похмуро відказав напарник, рукою він завів Евелін собі за спину. – А тобі краще піти ненадовго, - це прозвучало у бік чоловіка Міранди, що трохи пополотнів, не розуміючи, що відбувається.

Раптом ручка дверей повільно покрутилася і вони почали відчинятися. Брендон з жахом відступив назад. Уява не знаючи всього, почала малювати вкрай моторошні речі. Адже люди, що допомагали Міранді, стривожені, а отже йому теж варто боятися, чи не так?..

 Як тільки двері відчинилися настільки, що можна було побачити, хто там, Брендон остовпів й швидко закліпав очима – в проході нікого не було. Абсолютно нічого. Хто ж тоді покрутив ручку? В цю ж мить над вухом щось просвистіло й він інстинктивно втягнув голову в плечі, зіщулившись, щоб  уникнути небезпеки. Те, що Брендон побачив далі, взагалі ніяк не вкладалося в його голові. Ніж, який, очевидно, кинув Габріель так близько від нього,  різко зупинився в повітрі в дверях і впав додолу, наче наткнувся на якусь невидиму перешкоду. Він все ще витріщався на сталеве вітіювате лезо зі старовинним надписом, коли крізь шум у вухах й нудоту, що раптово накотила, почув вражений голос Евелін: