Глава 11

У відчаї навіть найбезглуздіше рішення є надією!

- Я не можу розказати Вам усього, - мовила Евелін. – Та й ці знання Вам ні до чого. Намагайтеся нікого не впускати в палату або хоча б попередити, якщо сюди направлятиметься медсестра. І ще… - вона замовкла на хвилю, та потім продовжила, - як я вже говорила, мій дар потребує від мене значних зусиль, витрат енергії, а відновлюю я свої сили трохи… незвичним способом, - вона знизала плечима й навіть почервоніла чомусь – Брендон поки не розумів до чого веде дівчина. – Так ось, саме в такі моменти й буде потрібна Ваша допомога! Нагадаєте нам про свою присутність будь-яким способом, головне – щоб подіяло, - цілителька опустила очі, уникаючи зорового контакту. Він повільно кивнув, а потім видав щось незрозуміле на кшталт «угу», оскільки Евелін його реакції не бачила.

- Поміняємось місцями?! - Габріель підійшов ближче. Лікарняна палата була не дуже просторою, біля ліжка пацієнтки двом людям важко було розминутися.

Брендон відійшов до дверей і закрив жалюзі на вікні, залишивши невеличку смужку, щоб бачити коридор. Руки його трусилися, а в роті пересохло. Відчуття було таким, наче він є співучасником злочину, і його поставили на варті. Він подумки наказав собі заспокоїтись. Серце його калатало як навіжене, коли він спостерігав за Евелін. А вона ще нічого навіть не зробила, лише присіла на краєчок стільця біля Міранди, присунувши його впритул. Габріель стояв поруч, у неї за спиною, тримаючи руки на стільці – мовби страхував її. Спочатку дівчина закрила очі, зосереджуючись, а потім підняла руки над Мірандою, поволі рухаючи долонями вздовж тіла. В якусь мить Брендон засумнівався, чи бува не розігрують його. Зі сторони дійство нагадувало шаманські ритуали в якихось древніх племенах, хіба що без танців із бубнами й розпису тіла. Це був би дуже злий та жорстокий жарт, одначе.

Брендон продовжував спостерігати, час від часу зиркаючи через вікно на коридор, чи ніхто не йде. Було дуже пізно, проте медичний персонал не забував про свої обов’язки, перевіряючи хворих. Повернувшись поглядом знову до того, що відбувалося в палаті, він помітив, як Габріель поклав руки Евелін на спину, його довгі пальця ковзали по її тілу, раз за разом забираючись під виріз футболки. Брендону стало трохи ніяково, ця, на перший погляд, невинна ласка здалася йому надто інтимною. Він знічено глянув на дружину, щоб тільки не витріщатися на дивну пару. Кілька разів кліпнув, а потім потер втомлені очі. Але йому не ввижалося. Міранда виглядала по-іншому: чорні кола під очима кудись зникли і тон шкіри вирівнявся – він міг би поклястися, що навіть рум’янець з’явився на її щоках.

- Евелін, досить! – наказав раптом Габріель, стискаючи її плечі. – Ми домовлялися. Один ярус і робимо перерву. Вона забрала руки і повільно встала зі стільця, хитнувшись вбік. Чоловік устиг її підтримати, а тоді пригорнув до себе. Вони стояли мовчки, обіймаючись.

Брендон почув шум на коридорі.

- Сюди іде медсестра! – попередив швидко, хоча нічого такого й не відбувалося в палаті на цей момент.

- Ми незабаром повернемося, - мовив Габріель і вивів Евелін з палати, впускаючи Меггі. Та невдоволено зміряла їх.

- Ваша дружина напрочуд швидко відновлюється, - кинула вона зі знанням діла, - ліки допомагають.

- Так, - задумливо протягнув Брендон. – Я теж помітив.

Коли вийшла медсестра, повернулися Габріель та Евелін. Від її слабкості не лишилося й сліду, вона підбадьорливо посміхнулася йому, сівши на стілець біля Міранди. Її колега зайняв попередню позицію, позаду неї.

Ще два рази дівчина проводила свої дивні маніпуляції, проте з кожним разом перерви ставали довшими, а вона міцніше притискалася до Габріеля, ніби шукаючи захисту в нього. Він цілував її в скроні, погладжуючи спину, зовсім не соромлячись того, що торкається під одягом її голого тіла на очах в стороннього. В такі моменти Брендон не знав, куди ховати очі, проте дещо вже починав розуміти, на що натякала Евелін. Та все це було не важливо, думав він, хоч би й сексом тут зайнялися, головне – покращення стану його дружини. А воно вражало. Вона більше не лежала як живий мрець, схоже було швидше на те, що просто спить. А одного разу розплющила очі на мить й знову заснула, з блаженною посмішкою на устах. Брендон вже й забув, яка Міранда, коли посміхається. Він починав вірити цим божевільним людям, що в них з дружиною все налагодиться.

У черговий раз, коли Евелін робила колові рухи над Мірандою, щось пішло не так. Дівчина раптом завмерла, схилила голову. Габріель кинувся до неї, падаючи поряд на коліна. Обережно підняв її голову і вилаявся – з однієї ніздрі повільно текла кров. Евелін перебувала ж в якійсь прострації, наче й тут присутня, але реакція була уповільнена, погляд як затуманений, неосмислений, лише пальці її хапалися за Габріеля, притягуючи ближче.

- Зараз, Ево, зараз, потерпи трохи, - шептав чоловік, розмотуючи чорну хустинку із зап’ястя. Обережно витер нею кров. Евелін не зважала на це, вона тягнулася до нього як спраглий в пустелі до води. – Я – ідіот! Не мав тобі дозволяти. Іди сюди, - він сів на підлогу, спираючись на ліжко й випрямляючи ноги, перетягнув її до себе на коліна. – Якщо я не зможу пересилити себе і вчасно зупинитися, це зробиш ти, затямив? – Габріель звернувся до Брендона, що перелякано дивився на них з відкритим ротом. Девіс закивав головою як дитяча іграшка на пружинці. Він швидко відвів погляд, коли дівчина почала цілувати свого напарника, по-справжньому, а почувши стогін взагалі розвернувся обличчям до дверей, розглядаючи їх колір. Він намагався не звертати увагу на важке дихання та вовтуження позаду себе, проте все одно відчував себе збоченцем, що підглядає крізь шпарину.