Глава 7

Непероборні обставини дають право на виправдання, навіть якщо воно занадто жалюгідне, аби взяти його до уваги.

Габріель пильно стежив за Евелін. В будь-який момент він був готовий перервати зцілення, якщо відчує, що їй погано чи бодай трохи некомфортно. Вона опустилася на коліна біля Міранди, закинула важку косу на спину, щоб не заважала й закрила очі. Емпат стояв позаду неї і дивився на її  волосся, що майже досягало поясниці. Останнім часом Евелін все частіше його заплітала: грубші та тонші коси поєднувалися в хитромудрі плетіння - незвичні, але дуже красиві, які надзвичайно їй личили. Непомітно для себе Габріель замилувався ними, зловив себе на думці, що цей холодний блиск лілово-попелястого кольору подобається йому не менше ніж полум'яні локони Катаріни. Він кліпнув, звів брови на переніссі, відвів на мить погляд, проте очі знову повернулися до тендітної постаті, що схилилася над підопічною. Евелін швидко змінювалася, сама того не помічаючи. І мова йшла не тільки про стиль одягу. Вона поводилася впевненіше, звільнялася від своїх комплексів та страхів, що розвинулись в ній через несприятливе оточення, ставала собою врешті-решт. Її тіло теж зазнавало змін завдяки постійним тренуванням та силі монади, яка невпинно зростала - робилося пружним, витривалим, підтягнутим, з'являвся поступово рельєф м'язів на руках та животі. Вона перетворювалася на справжню ґардіанку.
Та найбільше заворожувала сила Асійї, щоразу викликаючи в Габріеля, і не тільки у нього,  невтримний благоговійний трепет - загалом у кожного ґардіана, який бачив, на що вона здатна. Й цього разу, споглядаючи яким умиротвореним стає обличчя підопічної, емпат усвідомлював, зовсім забороняти їй зцілювати - злочин. Злочин проти людства. Однак це збільшувало його відповідальність в рази.
Евелін встигла відновити перший ярус аури, коли відчула перші симптоми втоми, і Габріель торкнувся її плеча, перериваючи. А за якусь мить вони почули виття сирен. 
- Закінчиш потім, - він глянув на неї. - Зараз їй нічого вже не загрожує. Ти зможеш продовжити це і в лікарні. Дівчина кивнула. Габріель мав рацію, не варто ризикувати. І хоча поліцейські та лікарі не могли б побачити її надприродних сил та те, як вона зцілює, однак потім пояснювати свою непритомність та нездоровий потяг до напарника їй не хотілося. До того ж навіть після такого короткочасного використання дару Евелін нестерпно кортіло торкнутися емпата, хоч на секунду. Вона стримувала себе, як могла, відверталася, намагалася не дивитися на нього, проте несвідомо тягнулася ближче.
- Ево, глянь на мене! - наказав суворо раптом Габріель. - Вона підняла на ґардіанця затягнуті поволокою очі. - Припини боротися з собою! Це безуспішно! У тебе кілька секунд, - він розпахнув куртку, запрошуючи в свої обійми. Вона не думала ні секунди, їх зв'язок зробив все замість неї, штовхнувши до нього. Мітки затріщали від розрядів. Десь глибоко в свідомості майнула думка, що блок не поставлений на місце, але зараз їй було байдуже. Як наркоманка з багаторічним стажем Евелін начхала на всі моральні перепони, тільки б досягти бажаного. Потім буде каяття та сором, але не в цю мить. Долоні пройшли по голому торсу, ковзнули під куртку на спину, вона притислась до нього так міцно, вдихаючи його запах, що відірвати її можна було б лише разом зі шкірою. Провела носом по яремній впадині, торкнулася губами нестримно пульсуючої жилки на його шиї, відчула, як йому перехопило подих, а серце застукало під вухом набатом. Цілителька вбирала всім єством те блаженство і втіху, які відновлювали її сили й підносили на крилах ейфорії. 
Габріель не знав, навіщо обманює сам себе, бо прагнув цих єднань із нею не менше Евелін. Але якщо її дії були несвідомі і вона не відала, що робила в такі моменти, нею рухав інстинкт самозбереження, то він чудово і ясно розумів, що робить. Можна скільки завгодно звинувачувати їх зв'язок, якому практично неможливо опиратися в той самий момент, боягузливо не зізнаватися навіть собі, але факт, що емпат кожного разу, попри здоровий глузд і небезпеку, все одно з нетерпінням чекав нагоди допомогти напарниці, доводило дещо протилежне. І справа навіть не в тій дорогоцінній тиші, що огортала його поряд з нею, даруючи звільнення від тягаря на деякий час, і служила виправданням його діям - все ставало набагато складнішим. От як зараз. Міг просто дозволити їй обійняти себе, цього б вистачило відновити баланс всередині неї. Але ж ні! Знав вже, як буде далі. Знав і хотів! 
Габріель обхопив її обличчя долонями, цілуючи з грубою силою (звідки взялося це в ньому?), і вриваючись язиком в рот Евелін, не дав їй навіть зробити ковток повітря. Щоразу бажання провести обряд цілковитого єднання тут і зараз ставало все сильнішим. Гальма вже не спрацьовували.
"Господар-р-рю! Зупинись!" - голос Креґа долинав в голові звідкись здалеку, ледь чутно. До тями привела Матильда, що боляче вп'ялася кігтями в його ногу. Він різко відірвався від цілительки, швидко відступив на два кроки, помітивши, як на її обличчі блукає розгубленість, а потім сором. Дар емпата повернувся, здається навіть фізично відчув, як тисне він на його плечі. Відчуття безпорадності й страху  затопило його з головою. Мить - і все зникло. Габріель перестав відчувати Евелін. Поставила ненависний блок назад. Ще мить - і вхідні двері з гуркотом упали на підлогу, в будинок увірвалися поліцейські, за якими бігли медики.