Глава 6

Із будь-якої ситуації є вихід, питання в тому, наскільки вчасно його знайдеш! 

До будинку Девісів Евелін та Габріель повернулися, коли сутінки вже опустилися на місто і запалилися нічні ліхтарі. Ввечері в променях розсіяного тьмяного світла усе виглядало не таким вже й занедбаним, як здалося вдень. Але темрява завжди ховає під своїм покровом все погане...
Вони залишили мотоцикл на тротуарі й піднялися сходами на ґанок. Десь неподалік каркнув ворон. Цілителька вже знала, що то Креґ, відрізняла його глухе особливе каркання. Так він попереджав хазяїна про свою присутність. Матильда ж, її сіба, завжди з'являлася раптово,  вибираючи момент, коли найбільше потрібна була своїй господині. Евелін і досі ще не повністю звикла до примхливої вдачі синьоокої кицьки.
Перш ніж подзвонити в двері, емпат зупинився раптом і прислухався, вирізняючи навколо  з-поміж какофонії людських почуттів ті, які були йому потрібні саме зараз. На мить його щелепи стиснулись, роблячи ще чіткішими вилиці.
- Їй погано. Дуже! - швидко проказав, одночасно вдавлюючи кнопку дзвінка в стіну. Замість типової мелодії, яка б розлилася будинком, сповіщаючи про прихід гостей, почулося тихе бряжчання, що через секунду змовкло, коротко дзенькнувши наостанок. Мабуть, вийшов з ладу. Евелін переглянулась з Габріелем, потім  неголосно постукала, озираючись, чи ніхто не помітив їх. Емпат посмикав за ручку. Зачинено. Він грюкнув по дверях голосніше, хоча й розумів - марно! Клубок нестерпного болю, відчаю та смутку, який нещодавно пройшов крізь нього, фантомно випалюючи в грудях таку ж діру, як і в людини за дверима, раптом змінився на апатію й байдужість до всього. Габріель смикнув ручку ще сильніше, двері не піддалися. Подумки наказав Креґові глянути, чи є чорний вхід, що виходив би на заднє подвір'я й через секунду отримав відповідь "немає господар-р-рю". Евелін тим часом покликала Матильду, сподіваючись, що кішка відразу примчиться на її ментальний поклик. Сіба не забарилася, з пів слова зрозумівши, що потрібно від неї. 
- Якщо Матильда не зуміє проникнути в дім, - тихо мовив  емпат до цілительки, спостерігаючи за кицькою, яка видерлася на ґанок й стрибнула на дах, - доведеться виламувати двері. Зніми блок! 
На секунду Евелін завагалася, та потім зрозуміла, що читаючи її думки, вони працюватимуть ефективніше. Та й у такій екстренній і напруженій ситуації навряд чи буде місце її особистим почуттям до емпата. Вона зуміє проконтролювати себе, аби Габріель не зрозумів зайвого. До того ж зараз усе витісняла тривога й хвилювання за підопічну, бажання допомогти. Цілителька кивнула й зняла захист, відкриваючись для нього. 
На мить сила потоку почуттів та емоцій Евелін мало не збила емпата з ніг, буквально змусивши його відступити кілька кроків назад й рефлекторно стиснути скроні. Проте, не зважаючи на це, виникло п'янке відчуття, що порожнеча, яка тривалий час дошкуляла й муляла йому в грудях, нарешті зникла, заповнилася... нею.
Він навіть не помітив, що Матильда вже зникла з поля зору, протиснувшись в привідчинене вікно на другому поверсі, а Креґ кружляє над будинком. 
- Не варто було цього робити!  Я поставлю блок назад, - швидко затараторила неголосно цілителька, спостерігаючи за Габріелем і картаючи себе. Вона бачила, як йому погано, але й перестати тривожитися та боятися за жінку всередині будинку не могла. Чи зможуть допомогти? А якщо хтось побачить їх? 
- Ні! - зціплюючи зуби, прошипів емпат, виставляючи долоню вперед, аби не сміла. - Якби ти не закривалася від мене так надовго, процес адаптації був би швидшим і не таким болючим. Почуття її вини і ще чогось, що він не встиг вловити, захлиснуло його. Емпат хотів схопитися за це, зрозуміти, що так вправно приховала цілителька від нього, але Евелін раптом крикнула, отримавши телепатично послання від сіби:
- Ламай двері! Вона наклала на себе руки! Матильда знайшла її.
Не роздумуючи, Габріель з усієї сили вдарив двері ногою, і ті злетіли з петель, перекривившись на один бік. Був би на те час, цілителька би враженно відкрила рота, спостерігаючи силу ґардіанів в дії. Однак вони прожогом кинулися всередину. 
Евелін знала, куди бігти, бо бачила все зараз очима Матильди. Міранда Девіс сиділа на підлозі напівпритомна з лезом в руці, притулившись спиною до дивана у вітальні, з обох зап'ястків повільно витікала темно-червона кров, збираючись в калюжі поряд. Кішка нервово крутилася навколо. 
- Аптечка, рушники, хоч щось, аби перев'язати, - крикнув Габріель, падаючи біля неї на коліна. Він зняв швидко куртку, потім футболку, роздер її на два шматки і притиснув до порізів на зап'ястках, щоб зупинити кровотечу. Не ідеальний варіант, але поки що найоптимальніший. 
Евелін кинулась шукати ванну кімнату, зазвичай там мала б лежати аптечка. Звернула в коридор, відчинила перші двері справа - спальня. По ліву руку спробувала - дитяча кімната. Ванна знайшлася в кінці коридору, де цілителька, нарешті, побачила на верхній полиці червону невеличку сумку з білим хрестом. "Знайшла" - крикнула радісно подумки, знаючи, що емпат почує. Діставши її, помчала назад. 
- Бинти є? - спитав Габріель, спостерігаючи за Мірандою, яка вже не могла навіть розплющити очей. Вона була дуже бліда та виснажена, із впалими щоками, невмита й нечесана. Горе поглинуло її повністю, витісняючи з її життя все, чому раділа до того. 
- Є. А ще серветки, які зупиняють кров, - Евелін викладала з аптечки все.
- Давай сюди. 
Після того, як вони наклали тугі пов'язки і перемістили жінку на диван, Габріель набрав швидку. Поки він пояснював ситуацію по телефону, Евелін дозволила собі глянути ауру Міранди - останній ярус, що залишився, був моторошно чорний. 
- Чому пожирач не забрав її душу, раз залишив в такому стані? - пошепки запитала Матильду. - Адже ніщо не заважало йому це зробити, від аури практично нічого не лишилося.
"Навіщо? Душі тих, хто вчинив такий великий гріх - позбавив себе життя, і так потраплять в пекло"
- Але ж її спонукав до цього темний! 
"Тому й втручаються монади" - кицька подивилася на неї так, наче це само собою зрозуміло.
Цілителька прикликала силу й занесла руку над Мірандою. В ту ж секунду Габріель перехопив її.
- Зараз тут окрім бригади лікарів, буде ще поліція. Креґ сказав, з будинку навпроти бачили, як ми виламали двері. - Не зараз! - він накинув куртку на голе тіло, його розірвана навпіл футболка ганчіркою лежала на підлозі. 
- Подивись її ауру. Чорна! - переконувала. - Вона може й не дочекатись допомоги. Емпат швидко глянув на Міранду, нахмурився, замислився на мить, і кивнув. Евелін мала рацію, ситуація була критична. Якби жінка не була настільки фізично й морально ослаблена, у них було б трохи більше часу. Відчував, що цілительку зараз не переконає. Як би сильно він не боявся за неї, мусить дозволити їй вивільнити трохи сили, інакше вони втратять підопічну.