Глава 4

Наша поведінка сьогодні зіткана з обр`аз

в минулому й страхів у майбутньому!

Пізно ввечері Евелін все ніяк не могла заспокоїтися після побаченого, перед очима постійно стояла та нещасна жінка, яку показала їм монада. Хотілося вже діяти, розшукати її, допомогти. Але Габріель, як завжди, спинив.

- Не дурій, Ево, - сказав він. – Якщо ти зараз заявишся до підопічної посеред ночі, то зробиш ще гірше, налякаєш. Діяти маємо обережно й продумано. Завтра, поки ти будеш зайнята на роботі, я спробую дізнатися більше про неї.

Цілителька кивнула, але помітно скисла. Емпат знову її, так би мовити, клацнув по носі, показуючи, яка вона ще не досвідчена. Вона розуміла, що часто для того й дається старший напарник, аби навчити. Але ж все одно було неприємно відчувати себе такою нетямущою.

- А якщо раптом буде вже пізно? Або ми не зможемо знайти цю жінку…, – з острахом запитала, згадуючи, як Ерік та Тесса просили зцілити їхнього підопічного, бо вони запізнилися і пожиратель встиг завдати шкоди його аурі. Правда, тоді ситуація була не критична, але все ж. - Чи щось станеться: вона переїде в інший будинок, потрапить в лікарню ...

- Ево, повір, час у нас ще є, - запевнив її. – Монади рідко коли прикликають нас в останній момент. До того ж, мітка веде у сховище  конкретних ґардіанців не просто так, це означає, що в якийсь момент наші долі з підопічними переплітаються, а отже легше взаємодіяти й допомогти. І навіть, якби ми не помітили тих деталей, які вказують на місцезнаходження людини, яку мусимо захистити, сила наша сама б привела нас до них. Потрібно лише вміти слідувати за нею й довіряти. Розумієш?

Цілителька замислилася. Виходить, що все у цьому світі настільки взаємопов'язане і невипадкове, що ставало страшно. Кожна подія, вчинок, а то й навіть думка спліталися в химерний ланцюг "причина-наслідок", який можна було розірвати та змінити хід подій лише з волі Творця.

Евелін механічно стелила Габріелю на дивані у вітальні, де він мав розташовуватись на нічліг найближчі дні, а, може, й більше. Залежало це від її обороноздатності та практики, якої в неї ще було замало, хоча вона й відчувала, як змінюються її фізичні характеристики та загострюються органи чуття. Погіршувало ситуацію також попередження Катаріни, що про неї знають. І Габріель всерйоз побоювався полювання на цілительку. Темні не допустять її існування, тому що зцілена аура стає практично невразлива до впливу пожирателів.

 Але Евелін більше лякало не це, а перспектива вимушеного близького сусідства з Габріелем. Якщо розум та серце вона закрила від його сили емпата, то зі своїми емоціями було вкрай важко впоратися. Важко було не показувати, наскільки їй боляче бачити, як він мучиться через Катаріну. Вираз його обличчя в момент, коли він вперше побачив свою померлу дівчину, вона не забуде ніколи. Там був такий відчай, кохання й надія водночас, що Евелін втратила усі сумніви щодо того, які почуття має до неї Габріель. Очевидно, як він і казав, справа лише в їхньому зв’язку. Тому вона заборонила собі думати про нього в такому сенсі. І намагалася, не звертати уваги на його речі, що з’явилися в її ванній та вітальні. Бо це було так схоже на стосунки пари, так легко було повірити в те, чого насправді немає! 

- Матильдо, ти спиш? – прошепотіла цілителька, вдивляючись у чорний клубок на кріслі неподалік. Місячний промінь пробивався крізь погано закриті штори й освітлював гладку блискучу шерсть кішки. Ніби ховаючись від нього, кицька прикрилася лапою. – Матильдо! Пс…

До Евелін сон ніяк не приходив, в голові крутилося забагато думок: про їхню підопічну, Габріеля, роботу…

«Ево, ну що тобі не йметься серед ночі? Дай поспати!" - в голові цілительки невдоволено пробурчав голос. Кицька відповіла телепатично, навіть не привідкривши й одного ока.

- А ще казали: «сіба буде тобі другом, помічником», - господиня ображено насупилася, - а натомість і поговорити ні з ким…, - важко зітхнула й обернулася на інший бік, заплющивши очі в надії, що сон незабаром її здолає.

Наступного дня, тільки переступивши поріг будівлі, де розташовувався соціальний центр, Евелін викликала всезагальне здивування на межі із заздрістю. Останнє стосувалося більше жіночого колективу та Габріеля, що, звісно ж, заявився разом із нею, не зраджуючи своєму улюбленому шкіряному образу байкера. Знехотя пояснивши, що він допомагатиме на волонтерських засадах, дівчина спробувала вникнути в курс справ та проєктів, що накопичилися за її відсутності, перевірити своїх підопічних…І раптом зрозуміла, що її функціональні обов’язки тут не особливо відрізняються від роботи в Ґарді, там лише присутні вищі сили й надприродне. А мета одна – допомогти людям! Схоже доля із самого початку готувала її до дару цілительки!

Однак ряд відвідувачів, що потягнувся до її маленької комірчини з малесеньким вікном, що виходило на стіну сусіднього будинку, і яка лиш носила назву кабінету, не давав їй цього зробити. Найперше вона мужньо витримала довгий суворий погляд свого керівника – він побачив кардинальну зміну іміджу своєї працівниці. Але після холодного прийому в напарниці Габріелем, невдоволення її боса вже не так хвилювало, точніше не лякало зовсім. Це раніше вона б зіщулилася і спробувала виправдатися за все, що робила й не робила ще до того, як містер Пріслі відкриє рота, зараз же відчувала приємну впевненість в собі та власних силах. На її попелясте, зрештою, сиве волосся реагували всі: хто захопленими вигуками, що їй личить, хто ж поза спиною мало пальцем біля скроні не крутив, але однозначно байдужих було мало. Евелін напружувала така увага, адже вона звикла бути осторонь їхнього активного колективу, ніколи не збиралася ввечері з ними після роботи, не залишалася на корпоративи, відкидала пропозиції разом пообідати. Спілкувалася тільки з робочих питань, ні з ким не конфліктувала, але й дружби своєї не нав’язувала. Була непомітною сірою мишкою. І  раптом після відпустки - в очах інших - з’являється разом із похмурим красунчиком, що постійно мовчить і ледь помітно кривиться, дивним волоссям й ба! у вузьких джинсах, замість сірих брюк чи спідниці нижче коліна. Звісно, що такі зміни не пройшли непомітно.