Глава 3

Самовпевненість подекуди гірше необізнаності!

В Евелін так колотилося серце, що, здавалося, от-от проб’є грудну клітку і вистрибне назовні, також вона відчула, як вирує енергія всередині неї, ніби відкликалася на близькість монади. Дівчина навіть дихати перестала. Відчуття неможливо було описати словами - щось сакральне, таємне і навіть інтимне відбувалося зараз у сховищі. Цілителька потайки раділа, що розділяє цей момент саме з Габріелем, а не випадковим знайомим, якому теж пощастило би бути прикликаним в цей момент. Не те, що вона не довіряла вибору монад, ні! Чи не  вірила в їх далекоглядність… Але попри усю нестерпність й зарозумілість, а часом цілковиту замкненість емпата та його байдужість, вона б ніколи не хотіла, щоб все склалося інакше і її врятував хтось інший. Не він. Усе єство її проти цього бунтувало. Евелін здивувалася, як легко й невимушено він раптом взяв її за руку, щоб відкрити монаду, наче вони вже не перший раз проходили через це священне дійство. Вона відчувала його теплу долоню під своєю і не розуміла, що більше її лякає: сила почуттів, яка прокидалася в ній щоразу від його дотиків, чи благоговіння перед величчю та мудрістю монад, що схвалили їх союз. Для цілительки це важило навіть більше, аніж коли Габріель би привів її на реєстрацію шлюбу й поставив штамп у паспорті. Можливо, вона занадто все гіперболізує і нічого такого в цьому немає значущого й вирішального – звичайна рутина – але Евелін почувалася саме так.

Яскрава куля затремтіла на її руці, цілителька відчула, як тепло, що випромінює монада, проникає в пальці, з’єднуючись із нитками її енергії, що клубочилася спочатку в грудях, а потім потягнулася назустріч. Із тріщини, що утворилася із сухим звуком, наче щось зламалося, полилося жовте світло – вона відкрилася! І в тому світлі замиготіли картинки. Так само, як вже одного разу показував їй Арус. Одночасно з Габріелем вони нахилилися ближче, аби побачити, що показує їм монада: на блакитному безхмарному небі яскраво світить сонце, хочеться примружитися від його сліпучих променів і сховатися. Однак воно не заважає молодій жінці у дворі будинку, що тримає на руках немовля. Вона лагідно щось промовляє до малюка, цілує його, притискає до грудей, а поруч стоїть чоловік, він світиться від щастя, як те сонце, дивлячись на них.

Та потім монада блимнула і картинка змінилася: зараз важко впізнати в тій красивій усміхненій жінці, що вони бачили, молоду матусю. Худорлява, сутула фігура з нечесаним волоссям повільно іде поміж могил на цвинтарі й раптом падає біля однієї з них. Рука її гладить холодний сірий камінь, де викарбуване ім’я на плиті, а гарячі сльози, що котяться по впалих щоках, миттю зникають в густій зеленій траві. І на фоні чорного балахону жінки й шматка граніту, та трава здається якоюсь занадто яскравою й зовсім не доречною. З’являється той самий чоловік, що нещодавно ще не тямив себе від щастя, хмуриться, відтягує її від сирої могили, але вона пручається, розмахує руками та щось у відчаї кричить,  намагається вдарити його.

Куля знову блимає, і спочатку нічого не видно, просто темінь, але згодом на ліжку проступають обриси жінки, що лежить, згорнувшись в позу ембріона, деякий час вона не рухається, потім поволі піднімається, озирається по сторонах, зіщулюється, наче змерзла, і йде на кухню. Відчиняє  холодильник - там порожньо. Довго дивиться на пусті полиці й, нарешті, захлопує дверцята, на яких повно різноманітних листівок із подорожей та їхніх з чоловіком фото. Згорбившись, ледь-ледь переставляє ноги назад у спальню, де просто падає на ліжко горілиць й не рухається. На тумбочці поряд вібрує мобільний телефон, однак вона не реагує, навіть голови не повертає на звук, по щоках повільно починають повзти солені краплі.

Світло зненацька зникло, монада закрилась, і Евелін відразу перестала відчувати тепло. Ще мить і куля піднялася високо вгору, притулившись до купки таких же.   

Цілителька легенько видихнула і повернулася до Габріеля.

- Що далі? – розгублено запитала, оціпеніння помалу покидало її.

- А далі нам потрібно розшукати цю жінку й допомогти їй, - відповів емпат, прямуючи до виходу. Евелін не відставала, підлаштовуючись під його широкі кроки.

- Але як ми її знайдемо в величезному місті? Габріель зупинився, щоб відповісти, розвертаючись до неї, і вона зі всього розмаху врізалась у нього, наступивши йому на ногу, й швидко відскочила.  

- Ти мала б зреагувати краще, - скривився він, тоді як Евелін потирала лоба, - мабуть, я недостатньо тобі даю навантаження на тренуванні.

- Куди вже більше, - пробурмотіла, - просто я задумалася…

- Ти маєш бути завжди насторожі, - похитав головою емпат й зітхнув. Потім продовжив: – Коли монада проливає світло й відкриває подробиці з життя нашого майбутнього підопічного чи підопічної, потрібно бути дуже уважним, щоб не пропустити деталі, які вкажуть, де людину знайти. Будинок й подібні біля нього, які ми бачили на початку, із газонами та однаковими білими парканами знаходяться у спальному районі міста. Він один у нас такий, на північ звідси. На дверях був номер 589. Помітила? А на цвинтарі на могильній плиті викарбувано надпис «Міа Девіс, 05.02.2020 – 26.08.2020». Цього достатньо, аби знайти матір, що втратила свою шестимісячну дочку майже рік назад, і допомогти їй.

Евелін шоковано дивилася на нього й усвідомлювала, як мало вона знає і як багато їй ще потрібно навчитися.