Інколи душевні переживання зовсім
не дозволяють побачити очевидне!
Евелін відкрила рот, щоб запитати, чого вона не розуміє, але раптовий незрозумілий біль в області татуювання змусив її стулити губи й прислухатися до себе. Боліло не сильно, швидше нило й хотілося потерти те місце – дивний дискомфорт. А ще виникло непереборне бажання повернутися назад в Ґард. Навіщо? Вона б сама не могла сказати.
Габріель помітив її збентеження й здивовано запитав:
- Теж мітка тягне? – цілителька кивнула вражено. – Потрібно повернутися в Ґард у сховище.
- Це і є поклик монад? – очі її розширилися. Таке відбувалося з нею вперше, хоча в теорії вона про це знала. Арус розповідав, яким чином отримують свої завдання ґардіанці. Проте, наскільки Евелін зрозуміла, це не стосувалося Габріеля, він працював сам по собі. Та й у неї були зовсім відмінні обов’язки від інших. – Як розуміти їх поклик?
- Це означає, що ми визнані напарниками офіційно! – емпат криво усміхнувся, зовсім не виказуючи особливої радості з цього приводу.
- Тобто? – до кінця не могла збагнути дівчина.
- Прикликуючи одночасно у сховище двох ґардіанів, монади утворюють пари – напарників, а ті, що утворилися самі, повинні бути визнані ними, - пояснив неохоче.
- Отже, монади мають схвалити вибір, якщо хтось захотів працювати разом? Правильно?
- Саме так.
- І що відбувається, коли цього не стається? Ну, інакше кажучи, монади не одобрили самовисуванців…, - допитувалася Евелін, хмурячись. Для неї такий факт був не зовсім справедливий відносно ґардіанів, котрі мали бажання захищати людей разом, але мусили коритися вищій волі, бо начебто не підходять один одному.
- Вони чекають на свою пару, - знизав плечима Габріель. – Відколи помер…, - він запнувся, не знаючи, як тепер правильно висловитися щодо своєї коханої та колишньої напарниці. Сказати загинула – язик не повертається, бо нещодавно він її бачив, таку ж красиву й спокусливу як завжди. Тільки, на жаль, в найгіршій подобі, яка тільки може бути на цьому світі. – Відколи Катаріна покинула
Ґард, - мовив тихо, - монади не прикликали мене.
- А вас з Катаріною вибрали монади чи ви самі стали напарниками? – обережно запитала Евелін, побоюючись, що емпат не відповість, як і раніше, коли вона хотіла щось дізнатися про його партнерку в минулому.
Габріель довго мовчав, знову запер шоломи в багажнику мотоцикла - робив це повільно, ніби тягнув час, аби не відповідати. Зрозумів, що основне цілительці вже розповіли, тож деякі речі не бачив сенсу більше замовчувати. Евелін вже й не очікувала почути від нього те, що її цікавило. Натомість сперлася на перила і милувалася місячною доріжкою, що простелилася на темній гладі озера. Самій не хотілося відкривати портал, страх минув, однак їй було спокійніше робити це із кимось, хай навіть з Матильдою.
На її подив він все ж відповів. Повернувся до неї і без емоцій – жоден мускул на його обличчі не здригнувся - пояснив:
- Як і у випадку з тобою, напарницю мені обрав… Арус! Тоді я тільки опановував свій дар, вчився жити із ним, і єдина людина, присутність якої я міг витримувати близько, була Катаріна. Бо володіла даром нейтралізації чужих сил. Простіше – блокувала мене. Свого роду я став залежним від неї, проте полегшення приходило ненадовго. Вона не могла ще добре контролювати свою силу, тому що лише вчилася нею володіти, як і я.
- Звідки Арус знав, що монади…, - почала цілителька, але Габріель грубо перебив її.
- Ти мала б вже зрозуміти, що наш наставник набагато могутніший, ніж він хоче це показати. У ньому криється безмежна сила. Ніхто з нас навіть не здогадується, скільки насправді йому років і як він став хранителем. Але подейкують, що навіть ангели вважають його мало не рівнею собі, а то й набагато сильнішим.
Евелін же сприймала Аруса як батька, до якого завжди можна прийти і спитати поради, поговорити, послухати життєву мудрість, проте, водночас, вдивляючись в його бездонні незвичні очі, підсвідомо здогадувалась про глибину його відання, що не обмежувалась ні часом, ні простором. Часто він вже знав, що вона хоче запитати і коли прийде наступного разу, незмінно відповідаючи при кожній зустрічі: «Проходь, Асійє. Я чекав на тебе, дитинко!»
За ці кілька хвилин Габріель розказав про себе Евелін значно більше, ніж за весь час їхнього знайомства. І вона дуже не хотіла, щоб він знову замкнувся в собі й перестав з нею говорити. Та схоже саме це він якраз і збирався зробити, шкодуючи, що був такий відвертий з нею.
- Досить розмов. Ходімо вже! – різко кинув. Він застрибнув на перила, простягуючи руку цілительці.
- Я знаю, що портал маскує себе, - вона вхопилася за його пальці й легко приєдналася до нього, балансуючи, на тонкій огорожі, - але щоразу, коли ти так легковажно залишаєш тут свій байк, я очікую, що його хтось поцупить, поки ми знаходимось в Ґарді. Чи той автомобіль, наприклад! – Евелін махнула рукою на припаркований неподалік BMW, оглянувшись. В місті частенько викрадали авто, тож це була б не дивина.
- Повір, зараз ніхто їх не зачепить. До того ж незабаром портал змінить своє розташування, оскільки з теплом на озеро все частіше почнуть приїжджати відпочиваючі, - вони стрибнули, продовжуючи розмову вже в Ґарді. – А чим більше людей, тим важче зберігати конспірацію, відповідно.