Глава 1

Місяць назад…

Навчитися пробачати себе – найважче,

 з чим ти можеш зіткнутися в житті!

- Габріелю, я не хочу, щоб ти йшов зі мною на роботу! Це не нормально! Як я це поясню? – В Евелін було відчуття дежавю. Вона заклала руки на грудях і спостерігала за хлопцем, що діставав шоломи з багажника мотоцикла. Більшість їхніх сварок відбувалися саме на цьому мосту біля порталу. Надворі був тихий безвітряний вечір, а високо на небі світив повний місяць, відбиваючись в спокійному дзеркалі озера. І якби не гострі моменти, які їй необхідно було обговорити з напарником, дівчина із задоволенням б помилувалася краєвидом. Це місце заспокоювало. Проте не зараз.

- Вигадаєш щось. Ти ж не сидиш цілий день в офісі, - аргументував незворушно емпат.

Евелін злилася. Їй потрібно було якось повертатися до попереднього життя, в якому є робота, колеги, візити до батьків, обов’язки, платежі, до того всього, що не має ніякого стосунку до надприродного. І як це буде працювати, поки не зрозуміло. Завтра їй необхідно з’явитися в Соціальному центрі, а її напарник не відпускав дівчину саму нікуди. Після того, як вони врятували в парку Хлою, зустріли Катаріну, і понад добу Габріеля ніде не було – він просто зник - пройшло вже кілька днів. Тесса по секрету розказала, що в нього є таємне місце, де він ховається, коли потребує самоти. Правда, ніхто не знає, де воно.

Емпат просто повернувся, і, нічого не пояснюючи, продовжив тренувати цілительку. Всі його розмови торкалися лише її дару та бойових мистецтв, яких він поволі вчив Евелін. Кожного разу, коли вони розходилися в різні коридори Ґарду, Габріель брав з неї обіцянку, що без нього вона нікуди звідси не піде. Тож після тренувань Евелін йшла в бібліотеку, де вона черпала знання зі старовинних книг або слухала мудрі повчання Аруса. Часом під його керівництвом цілителька вчилася опановувати свою силу, відчувати краще монаду, чути її. Дівчині дуже кортіло розпитати наставника про Катаріну, але вона стримувала себе. В один з моментів, коли вона таки наважилася відкрити рота й прямо запитати, Арус як завжди випередив її, дорікнувши, що вона повинна вміти чекати і що емпат сам їй все розкаже. Коли захоче цього. І якщо захоче…

Габріель же став зовсім мовчазним, ще відчуженішим. Навіть перестав бурчати, коли в неї щось не виходило або ж вона поводила себе по дитячому.  Те крихке розуміння й симпатія, що виникла між ним та цілителькою під час останніх завдань, розчинилися в повітрі. Проте щоразу, як їхні тіла мусили зближатися в поєдинку, відтреновуючи прийоми, мітки обох тягнулися один до одної, посилаючи розряди по всьому тілу. Й емпат ще більше закривався в собі, не підпускаючи її. Нікого. Навіть Еріку не вдалося розговорити його, як той не намагався.

Евелін було образливо до сліз, проте вона не показувала. А ментальний блок лишався завжди на місці, закриваючи справжні почуття від нього.

- Гаразд, Габріелю! Добре! – змахнула руками цілителька, вихоплюючи в нього з рук свій шолом. – Я скажу, що ти допомагаєш мені на волонтерських засадах. Але що далі? – вона дивилася на нього в очікуванні відповіді.

-  А що далі? – кинув між іншим, не піднімаючи на неї очей. Він сів на мотоцикл, чекаючи, поки вона залізе на байк. Але Евелін навіть не збиралася, натомість стала перед ним, рішуча в своєму намаганні добитися від нього якихось пояснень.

- Ти не мусиш бути поряд кожну секунду, коли ми не на завданнях,  мучитися зі мною в моїй тісній квартирці, ходити за мною наче охоронець.

- Ну гаразд. Будемо жити у мене, - спокійно відповів на її тираду емпат, відреагувавши на найнезначніше з того, про що дівчина говорила. – Моя – значно більша й комфортніша.

- Я не до цього вела! Річ навіть не в тім. Хоча я й не знала, що в тебе, виявляється, є житло! – вона закусила губу від емоцій, підбираючи слова. – От бачиш! Я нічого про тебе не знаю, в той час як ти бачив навіть, якого кольору моя білизна. А ми проводимо весь час разом, коли не в Ґарді! Хіба це не дивно?

- Тепер дещо знаєш, - відповів, зітхнувши. Габріель загорнув волосся назад, він не дивився на неї, просто сидів. – І щоб вважатися хорошими  напарниками, не потрібно для цього бути близькими, - він, нарешті, глянув на неї з-під лоба. – Нічого хорошого з того не виходить, Ево.

 Евелін знітилася. А як же їхній зв’язок? Те тяжіння, що вони відчувають кожного разу, варто їм наблизитися один до одного? Їй було дуже боляче  питати, але вона мусила знати:

- Ти говориш про Катаріну зараз? Так? Розкажи про неї, - попросила.

- Це – заборонена тема! – відрізав, хотів ще щось сказати, але змовчав. Додав лише: - Їдьмо! Тобі завтра на роботу. Нам!

- От про це я і говорю, Габріелю, - знову завелася цілителька. – Ти не зобов’язаний няньчитися зі мною. Я вже не та беззахисна дівчинка, яка при вигляді пожирателя непритомніє. Дечого ти мене таки навчив. Я дам собі раду в повсякденному житті.

- Немає більше повсякденного життя і того, де ти цілителька! – крикнув емпат і похитав головою. – Воно не ділиться! Небезпека чекатиме на тебе скрізь, вони полюватимуть на тебе, як ти не розумієш. Я маю бути поряд!

Евелін застигла. Вона нарешті зрозуміла. Габріеля мучило почуття провини перед Катаріною, адже її він не врятував. І якщо з нею, Евелін, щось трапиться, з його новою напарницею, то він не пробачить собі. Це була одна з причин, чому він так сильно був проти того, щоб вони працювали разом.