Глава 35

Так складно все й заплутано,

Що страшно розмотати цей клубок.

Розмотувати треба, але боляче.

Бо легше ж звинуватити у тому їх зв’язок.

Габріель ішов коридором Ґарду, повністю занурений в себе. Розмова з Арусом гнітила його, породжувала страх та викликала почуття вини. Він терпіти не міг ночувати в Ґарді, але ще гірше було залишатися з Евелін наодинці в маленькій квартирі. Зв’язок ставав міцнішим.

Він помітив, що назустріч йому несеться Матильда. Хрипло м’явкнувши, вона розвернулася й побігла назад. Сіба кликала на допомогу. Габріель побіг слідом, одразу зрозумівши, щось сталося з Евелін. Але що з нею могло трапитися в Ґарді? Вони тільки як годину чи дві назад закінчили тренування, з нею все було добре.

Увірвавшись в її кімнату, мало не здурів від злості. Не треба було читати думки й бути емпатом, щоб збагнути, що сталося.

- Геть! Хутко! – заревів. В такому гніві Тесса та Еліс його ще не бачили. Вони підірвалися з ліжка, де лежала цілителька, і зникли за дверима. – Матильдо, не впускай нікого! Та м’явкнула і вибігла, прочинивши лапою двері. Габріель притиснув їх добре і розвернувся до Евелін, що нагадувала бліду копію себе. Обличчя без рум’янцю, майже повністю сива, не видно було навіть, щоб її грудна клітка підіймалася.

Емпат швидко зняв із себе футболку, жбурнув нею в інший кінець кімнати, і підійшов до дівчини. Одним рухом зняв її взуття, не турбуючись, куди впаде, розщібнув ґудзики туніки, звільняючи від неї, взявся за джинси. Вилаявся, бо були надто вузькі, і стягнути їх – ще те завданнячко. Легше вбити одного пожирателя на завданні, ніж це. Залишивши її в одній білизні, зняв свої штани і влігся поруч на ліжко, притискаючи до себе, аби збільшити поверхню контакту. Він практично ліг на неї зверху, спираючись на ліктях, щоб не придавити своєю вагою. Між їхніми татуюваннями залишилося кілька міліметрів, і Габріель не тільки відчував розряди між їхніми тілами, що пронизували наскрізь, даруючи п’янку залежну насолоду, але й бачив ті іскри, що проскакували між ними. Їхні мітки світилися!

Нарешті! Тихий, ледь чутний видих з вуст. І він накрив її губи своїми в живильному поцілунку. Переконував себе, що змушений це робити задля її порятунку, у нього немає вибору. Запевняв своє тіло, що реагує воно так гостро на неї лише через зв’язок. А йому неможливо противитися! І не можна ж! Бо інакше, вона швидко зачахне, дар спустошить її повністю.

Вона поверталася. Спочатку розкрилися губи, впускаючи його, а потім руки обійняли за шию, пальцями зариваючись в волосся. Габріель застогнав від такої простої ласки, але саме від неї він божеволів. Усе приваблювало його в ній: тіло, обличчя, дотики, те, як пестять його її ніжні руки і навіть це дивне попелястого відтінку волосся, що неймовірно їй личило. Евелін не розплющувала очей, а він хотів її бачити, цей затуманений з поволокою погляд, що з’являвся у неї в такі моменти. Емпат всередині нього прагнув її чути, відчувати кожну емоцію, знати кожну думку й бажання, кожен відгук на його дотик. Чому раніше йому це заважало? Він не виносив чужих почуттів під час сексу і завжди просив Катаріну блокувати його. Що зараз змінилося?

Він хотів її понад усе, зараз, в цю ж хвилину, запечатати їхній зв’язок навіки, з’єднатися і душею, і тілом. Пройти єднання! Але Габріель так не міг, вона має бути свідомою того, що він збирається зробити, перш ніж прив’язати її до себе назавжди. У неї має бути вибір, якого начебто й немає! Бо на кону її життя!

Вони цілувалися ще деякий час, і емпат відчував за її дотиками, обіймами, тим, як притискається до нього всім тілом, що вона готова до більшого. Однак, перш ніж зробити такий крок, вони мусять поговорити. Евелін повинна знати всю правду! Великими зусиллями відірвавшись від неї, Габріель дозволив їй знову поринути в сон, проте не поспішав іти. Цілителька відновила енергію, яку вщент сьогодні вичерпала. Не знав, чого більше йому хочеться, знайти Тессу та Еліс і вправити їм мізки, чи залишитись. Заради справедливості варто відмітити, що вони не знали про справжній стан речей з Евелін, як і сама цілителька, але незнання не звільняє від покарання. Тому вони своє ще отримають.

Евелін розплющила очі й, поки не рухаючись, обвела поглядом кімнату. Ґард. Вона лежала на боку, притискачись спиною до грудей емпата, його рука обіймала її за талію. Злякавшись, відразу перевірила блок. Дякувати Богу, на місці. Що їй тепер робити? Як поводитись? Подумки застогнала. Знала, що вчора далі поцілунків вони не пішли,  коли отямилась, вирішила не розплющувати очей – так було легше обманювати себе. Й сподіватися, що Габріель справді щось відчуває до неї, а не просто виконує свій обов’язок, піддаючись зв’язку.

- Прокинулась? – пробурмотів емпат в її волосся. Вона аж смикнулася з несподіванки.

- Не хвилюйся, блок твій на місці, - мовив, позіхаючи. Габріель привстав, спираючись на лікоть. – Ти просто стала такою напруженою, наче камінь обіймаю. Евелін обережно повернулася до нього, мигцем глянула на нього. Хотілося заплакати, от чому чоловіки зранку так гарно виглядають,  в той час, як дівчата трохи кращі за опудал на городі. – Як ти себе почуваєш?

- Добре! – остерігаючись, відповіла.

- Отже, зараз я маю повне право спитати, чим ти думала, коли провертала це за моєю спиною? Коли пішла з тими двома ідіотками на завдання без мене? Вона піднялася на ліжку й сіла, заглянула під ковдру. Добре, хоч білизна на місці.