Глава 31

Утратити себе – занадто легко,

Чи віднайдеш ти потім власне «я»?!

Звільнись з оков і дихай вільно,

Не будь рабою все життя!

- Нічого зі мною не станеться! Поряд Матильда! – Евелін буквально силою виштовхувала емпата з власної квартири.

- Тоді зніми ментальний блок! – вимагав він, хмурячись.

- Ще чого! Може, тебе вже взагалі до нас у спальню покликати, будеш поради роздавати, що і як, - вона питально підняла брови догори.

 – Треба буде, то й підкажу! Зате я зможу тебе чути і прийти на допомогу в разі потреби, – відповів обсолютно серйозно.

Евелін навмисно так сказала. Що вона хотіла викликати в нього, ревність? От смішна. Схоже, Габріеля цікавила лише її безпека та наказ Аруса, не залишати цілительку саму.

- Як я поясню йому, що ти робиш ввечері у мене вдома? – намагалася все ж достукатися до цього черствого емпата. Оксюморон якийсь виходить, мало не розсміялася. – Іди, прошу тебе! З хвилини на хвилину прийде Уілл!

- Гаразд, тут є непогане підпільне казино. Я буду поблизу! – суворо глянув на неї. – Як тільки піде, дай знати!

- Ти граєш? – здивувалася Евелін. Її давно мучило питання, чим він заробляє на життя. – Але ж з твого боку це чисте шахрайство, враховуючи, що ти емпат.

- Поєднувати роботу й покликання в мене, на жаль, не виходить, - розвів руками. – Останнє забирає надто багато часу, а покер – чудова можливість заробити гроші.

- А як же правило, що дар не можна використовувати задля власної вигоди?

- Ево, схоже ти передивилася серіалів про відьом, - криво усміхнувся. Він, нарешті, пішов.

Евелін підійшла до дзеркала, перевірила, чи не вибилися із зачіски пасма сивого волосся, які вона так ретельно приховала, поправила високу горловину светра і втомлено сіла на диван, замислившись. Дивно, Уілесс їй дзвонив кілька разів, поки вона не взяла слухавку, сказав, що хоче бачити її.  Раніше такого ніколи не траплялось. Як тільки вона перестала нагадувати про себе й випрошувати крихти уваги, він став більш зацікавлений у їхніх стосунках. Невже вона була надто нав’язливою? А останнім часом ігнорувала його, тому він встиг засумувати… Якби Евелін була досвідченішою в любовних стосунках, то зрозуміла б, що для справжніх закоханих те, що вона зараз називала нав’язливістю, означає потребу в іншій людині. І якщо кохання істинне – потреба взаємна. Цілителька подумала чомусь про їхній з Габріелем зв’язок. Чому він був схожий тоді так на… вона не закінчила речення навіть подумки. Як такого вічно похмурого, дратівливого, нестерпного й пихатого емпата Евелін могла… і знову не завершила думку. Невже й справді в нього…? Господи, як вона заплуталась! Все так складно, незрозуміло й дивно…

У двері подзвонили й Евелін попленталась відчиняти, смикаючи й без того нижчу колін спідницю. Деякі звички важко викорінюються. Оточення формує нас! Спочатку подумала, що скаже її хлопець за довжину, чи не коротка. Потім прийшла думка, а чи він взагалі ще її хлопець… І чи хоче вона, щоб він ним залишався й надалі. Далі свідомість намалювала скривлене обличчя Габріеля, коли він побачив, у що вона переодягнулася і те, як похитав головою. В голові сплили слова матері, яка постійно м’яко докоряла їй, аби вона не втрачала себе, догоджаючи Уіллу. Батьки його трохи недолюблювали, чесно кажучи, хоча в гостях той поводив себе бездоганно, потакаючи в усьому їхній дочці.

Досить! Спинила себе Евелін, інакше відчувала, що в неї зараз розболиться голова від цього усього. Вона запросила Уілла всередину, він навіть приніс їй квіти, не її улюблені, але й не троянди, яких вона терпіти не могла. А це вже щось! У незмінному нагладженому костюмі з ідеальною укладкою Уілесс поцілував її у щоку, віддаючи квіти. Коли це її почали дратувати костюми, раптом задумалась. Ці педантичні білі комірці… Вона завжди захоплювалася тим, як вміє він себе подати, подобався його акуратний взірцевий вигляд та зачіска. Але зараз Уілл здавався таким занадто ідеальним, що аж нудило від того. Таке ж авто, до блиску навощене й до відрази правильна за всіма правилами їзда. Евелін мимоволі відчула скрип під руками шкіряної куртки; її запах, змішаний з парфумами; вітер, що дме в обличчя й швидкість, від якої в грудях виникає терпке задоволення та ейфорія. Вона зітхнула. Коли вона встигла так змінити свої вподобання?

- Не запропонуєш чай? – спитав Уілл, помічаючи, що Евелін мовчазна, як ніколи.

- Звісно, вибач. Я трохи задумалась, - вимучено усміхнулася. Поставила квіти у воду й увімкнула чайник. Почулося приємне шипіння. Уілл підійшов до неї і спробував обійняти, але дівчина під приводом того, що діставала чашки, вивернулася з його рук. І знову зважила на те, що раніше вона була ініціатором. А ще зловила себе на думці, що їй неприємно.

- До речі, із застібкою все гаразд, - промовив Уілл і витягнув з кишені коробочку з підвіскою. – Давай, надягну?

- Не варто було робити такий дороговартісний подарунок, - Евелін зітхнула, глянувши на невелику оксамитову шкатулку в його руці. Чайник вимкнувся і це дозволило їй уникнути на кілька секунд неприємної розмови й зібратися з думками, поки робитиме чай. Уілесс надавав перевагу зеленому.

 Із самого його приходу вона ледь стримувалася, аби хоч одним оком не глянути його ауру. Просто боялася того, що побачить там. Емоції  проявлялися на аурі певним  відтінком та  чистотою кольору, залежно від того, що та наскільки сильно переживає людина. І хоча Габріель говорив, що це не завжди достовірна інформація, Евелін все ж не могла наважитись.