Глава 30

Виснажить дар кого завгодно,

Будь обережною із ним!

Стаєш сильніша – це природно,

Та одночасно й слабнеш ти.

Габріель різко загальмував, з'їжджаючи на узбіччя, недалеко від озера. Скинув шолом й оглянувся на Евелін. Та відкрила захисне скло й усміхнулася, показуючи великі пальці. Емпат нічого не сказав, завів двигун й рвонув з місця, ніби божевільний. Навмисне летів так, наче сам диявол за ним гнався, роблячи різкі повороти й підрізаючи інші автомобілі. Нічого! Цілителька тільки сильніше стиснула його талію, тим самим показуючи, що боїться.

Підлетівши до будинку Хлої, Габріель зіскочив з мотоцикла, зірвав шолом і уп'явся поглядом в дівчину. Вона повільно зняла свій, поправила волосся, що розсипалося по спині майже до пояса і лише тоді запитально підняла брови.

- Що коїться, Ево? Ти що витворяєш?

- Ти про що? - мотнула головою, буцімто не розуміє.

- Я тебе не відчуваю! Не чую! От що! - він кричав. - Усю дорогу сюди! І якби ти не була позаду мене, подумав би, що тебе вже немає вживих!

- Тихіше, Габріелю, нас почують! - попросила, оглянувшись, чи немає поблизу нікого. Лише за метрів тридцять школярі грали м'яча на спортивному майданчику. Вони знаходилися у внутрішньому дворі висоток.

 - Відповідай! Ти щось зробила? Чому не можу зчитати тебе?

- А я звідки знаю! - злізла з мотоцикла і вперла руки в боки, потім склала їх на грудях. - Може це в тобі причина! Емпат примружився, буквально спопеляючи її.

- Ти що, змогла якось поставити ментальний блок?

- То он як воно називається! - протягнула вона, й одразу замовкла, зрозумівши, що вже спалилася.

- Евелін! Трясця! Хто навчив тебе? Зніми його негайно! - наказав Габріель.

- І не подумаю, - огризнулася.

- Я кому сказав! - підійшов ближче, буквально впритул.

 - Ні!

Емпат сверлив її поглядом, але й вона не переривала контакту, не здаючись.

- Ево, не зли мене!

- А що таке, Габріелю? Ти ж казав, що мої емоції поглинають тебе, не дають дихати, а мої дурні думки - спати! Що не так?

- Звик. Адаптувався! Тепер терпимо, - пояснив сяк-так.

- Я ж полегшую тобі життя! Чи ти не цього хотів? Вимкнула набридливе радіо! Чому тепер злишся?

- А й справді! - мовив Габріель, киваючи. - Нічого не жужить під вухом. Супер!

- От і добре! - відрізала.

Він ніколи б не зізнався, що переставши її чути, відчуває якусь порожнечу, пустку, наче не стало другої половини. Ідіот, подумав роздратовано, сходив з розуму від її почуттів та думок, а тепер казиться, бо не знає, що вона відчуває та що думає. Псих!

- То кажеш, це називається ментальний блок? - задоволено посміхнулася Евелін. - Я крута?! - очі її світилися від гордості собою.

- Ти крута! - втомлено мовив, зітхнувши. Ця посмішка зачепила його. - Таке вміє лише Арус! Тільки він може закриватися від мене. І ти!

- Справді? - очі її полізли на лоба. - Я ще поганенько концентруюся, і утримувати його важкувато, але, думаю, то справа техніки. Поки їхали до підопічної, вона вирішила трохи поекспериментувати. Заміть того, щоб постійно тягнути потоки енергії із її осередку для утримання блоку навколо свідомості, цілителька відділила невеличку частину від цілого, й сплела щільну сітку, просто залишивши її там. І приховала таким чином свої думки та помисли, закрила почуття зовсім. Як же вона втішилась, коли побачила поведінку й реакцію Габріеля!

- На завданнях ти його знімаєш! Зрозуміла?

- Домовились, - просяяла Евелін, заправляючи волосся за вухо. - Ідемо? Хлоя вже зачекалася.

- Коли це ти встигла перукарню відвідати? - запитав Габріель, помітивши сиве пасмо. - Зараз так модно?

Дівчина витягнула телефон, зітхнула, коли побачила пропущений від Уілла. Вона ж так і не передзвонила йому. Знову зітхнула. Включила фронтальну камеру й мало не зомліла. Одна сива волосина – це ще якось пояснюється в її двадцять три, але цілий жмут!? Схоже, оці її ґардіанські штучки не проходять для неї безслідно. Підзарядка в Габріеля не рятує її повністю!

Емпат старався не показувати, наскільки його злить те, що він не може її прочитати. Мовчки спостерігав, як вона розглядає себе в телефоні й покусує губу. Про що думає зараз? Чому мовчить? Або про що ще не каже? Дідько, вилаявся подумки, загорнувши волосся назад.

- Ходімо, - обізвалась, нарешті, ховаючи телефон. – Ми й так затримались.

Двері квартири Адамсонів відчинила мати із чотирирічним малюком на руках, привітно запросивши їх пройти всередину. Місіс Адамсон взяла Евелін за руку й щиро подякувала обом за допомогу з дочкою, оскільки їх стосунки набагато покращилися, особливо із вітчимом. А нещодавно, розповіла, Хлоя взагалі урятувала молодшого братика, поки вона виходила в магазин. Маленький Бен відірвав дрібну деталь від іграшки й потягнув їїдо рота, мало не задихнувшись, якби Хлоя не поспіла вчасно. Розповідаючи це, в її матері стояли в очах сльози. Поки вони розмовляли, хлопчик постійно тягнувся до Евелін, бавлячись її волоссям. Усміхнувшись йому, цілителька з цікавості глянула його ауру. Яким же було її здивування, коли сяйво золота засліпило її.