Глава 29

Ти хочеш вірити у більше,

Щоб гордість зберегти свою.

Того, чия душа розбита,

Зцілити важче, аніж ауру!

Евелін торкнулася його губ, що спочатку були нерухомі, та потім ніби ожили, повертаючи поцілунок. Вона відчувала, як він живить її, як бурлить та струменіє енергія в її тілі, сили повертаються, а на місці татуювання іскрять розряди, що приносять якусь дивну солодко-болючу насолоду. Його долоні раптом обхопили її обличчя, й цілителька ще більше поринула в ті незнані до цього часу відчуття. Бо те, що вона раніше називала поцілунком, не має права носити таку назву після цього. То була лише якась певна послідовність завчених рухів, яка абсолютно не мала ніякого стосунку до того, що відчувала дівчина зараз.

Шок та роздратування від того, що Евелін посміла торкнутися його таким інтимним способом, якого він не хотів і не дозволяв нікому вже дуже давно, перетворилися раптом в щось інше - гостру насолоду на межі блаженства. Габріель забувся, де він знаходиться, хто навколо і що він робив до цього. Забувся й поринув з головою у ці відчуття, бо вперше, відколи отримав дар, мав змогу чути лише себе! Його емоції були зараз домінантою, вони не змішувалися з чужими, бо в цей момент відчував лише себе - таке просте задоволення, стільки часу для нього недоступне й недосяжне, що він вже почав сумніватися, чи залишилась в ньому бодай крихта своїх почуттів: чистих, не змішаних, тих, які належать лише йому. Уже й не міг згадати, коли востаннє переживав щось подібне і чи переживав взагалі... Їхній зв'язок набагато сильніший, ніж думав, і йому неможливо противитись, зрозумів. Як тільки вони зближались - виникала якась магія, що наповнюла обох, змушуючи все більше тягнутись один до одного. Пора це прийняти!

Тесса намагалася підняти свою щелепу з підлоги, в переносному значенні цього слова, але це їй погано вдавалося. Габріеля не дарма називали відлюдником, він не виносив компанії, чужих дотиків й довгого спілкування, завжди сам. Єдині люди, з якими він (в його розумінні це перекинутися кількома словами й пів години мовчки посидіти) близько спілкувався, це вона, Ерік, а ще Еліс та Естебан. Арус не рахується. Усі знали, що Габріель не потребує товариства, а тому й не нав'язували йому свою присутність. До того ж мало хто хотів, аби його сканували щоразу, ніби на детекторі брехні. Навколо емпата завжди ходило багато чуток, але ніхто не знав його справжнього, він нікого не підпускав до себе надто близько, окрім однієї людини. Тому того, що бачила зараз Тесса, вона аж ніяк не очікувала. Це не було схоже на напарників, що дратують один одного, а саме так і один, і другий запевняли. Габріель з Евелін так палко цілувалися, що лиш іскри від них не відскакували.

- Наставнику, - прошепотіла до Аруса, - може нагадати їм, що ми ще тут? Поки не стали свідками чогось більшого! - підняла брови догори задля більшого переконання.

- Я не проти! - радісно вигукнув Ерік, і з тих радощів аж в долоні сплеснув, потерши ними. - Коли в хлопчини останній раз жінка була? Ще як...

- От збоченець! - фиркнула напарниця, глянувши на нього скоса, і стукнула кулаком в плече.

 - Ай, а що я такого сказав! Він же ні з ким не міг, відколи...

- Ти замовкнеш чи ні? Телепень! - Тесса вхопила його боляче за вухо і вони зникли, перемістившись.

- Добре! Дуже добре, - мовив сам до себе Арус, йдучи геть.

Габріель та Евелін залишилися наодинці, проте помітили вони це значно пізніше. Потреба один в одному стала слабшою, їхні тіла переповнились енергією й буквально випромінювали її. Першою опам'яталася Евелін, блакитні очі стали як блюдця, вона злякалася того, що сталося. Пальці торкнулися розпашілих губ. Габріель себе, здається, тримав краще в руках. Вираз обличчя його був як завжди: невдоволено-похмурий.

- Проб...

- Перестань вибачатися, - перебив цілительку емпат. - Ти в тому не винна. Це через зв'язок.

- Тобто?

- А ти не помітила, що накидаєшся на мене лише після зцілення, коли виснажуєш свої ресурси.

- Я не накидаюся, - ображено відповіла. - Та й не відчула, щоб ти противився особливо.

- Зв'язку неможливо противитися.

- А як працює цей зв'язок?

- Я - джерело твого живлення, Ево! Вважай, твоя підзарядка. Як тільки ти відчуваєш втому і твої сили вичерпуються, то підсвідомо тягнешся до мене. Хочеш бути поряд, торкатися... цілувати.

- Ти... ти злишся через це? Навряд чи ти хотів такого тягаря..., - вона відвернулася, не хотіла бачити на його обличчі підтвердження своїм словам.

- Наш зв'язок дає і мені дещо. Він не односторонній.

- Справді? Що він може давати тобі? - здивувалася, але зраділа його словам. Бо почувалася якимось паразитом, що висмоктує соки інших. Чим вона тоді краща за пожирателів?!

- Можливість бути звичайною людиною! - він криво усміхнувся, й загорнув своє волосся назад. Жест, який він щоразу робив, коли був збентежений. Евелін не була емпатом, проте добре помічала такі деталі.

- Я не зовсім розумію...

- Коли ми обіймаємось і наші мітки зближаються, це дає мені можливість відчути себе, свої бажання, емоції, почуття... і хоч трохи перепочити, скинувши тягар чужих. Тому наш зв'язок взаємовигідний! Він говорив зараз про це, як про якийсь договір, перелічивши переваги й зиск обох сторін, ніби не він хвилину назад стискав її в обіймах, не в силах відірватися. - Потрібно прийняти це як належне, тому що вибору в нас вже нема.