Глава 28

Душа незримо тягнеться до нього,

Вона й сама не розуміє як.

Знайти його, відчути силу дотику простого,

Він ніби серед моря хвиль маяк.

Вийшовши втрьох з порталу на мосту, Евелін не побачила ніякого транспортного засобу, лише мотоцикл Габріеля. Здивовано оглянулася і подивилася на Тессу та Еріка.

- Як ми дістанемось міста? Тільки не кажіть, що на цьому, - вказала пальцем на мотоцикл.

- Зовсім здуріла? Та він нас уб'є, якщо бодай торкнемося, - фиркнула Тесса. - Ми іншим методом пересуваємось.

- Тільки, бачу, тобі він не сподобається, - припустив Ерік. - Портал ти не дуже переносиш, судячи із зеленкуватого відтінку твого обличчя, - засміялася ця гора м'язів. - Треба було своє авто пригнати.

- Тоді тут буде стоянка, - зауважила цілителька. - Дивно, що ще мотоцикл не вкрали...

- Поки тут портал, ніхто не потикнеться сюди, він маскує себе. Нікому із звичайних людей і в голову не прийде тут зараз ходити, оминатимуть це місце.

- Але я прийшла...

- А хіба ти звичайна людина? - хмикнув Ерік. - Рано чи пізно тебе б привело сюди твоє покликання.

- Тоді зрозуміло. Що за спосіб пересування? - поцікавилася цілителька.

- Покатаєш, мала? - підморгнув напарниці Ерік. Вона взяла спочатку Евелін за руку, а тоді схопила Шенборна за куртку - мить! і всі троє опинилися в глухому провулку. Так погано цілителька себе не почувала навіть після порталу, її вивернуло прямо біля стіни.

- Прокляття! Я це передбачав. Збігаю по воду, - Ерік зник за рогом.

- Вибач! - простогнала Евелін, витираючи рота серветкою, яку завбачливо подала Тесса. - У мене десь теж були, - кивнула на невеличкий рюкзак за спиною.

- Доволі поширена реакція в тих, кому пощастить зі мною подорожувати, - засміялася. - Мушу бути готовою, - вона кинула пачку назад в сумочку, що висіла на поясі.

- Це твоє вміння?

- Так. Силою думки я можу пересуватись куди захочу, підбираючи пасажирів, - знизала плечима, наче нічого дивного в тому не було. - Але не більше трьох. Зайвий баласт може загубитися десь між Сахарою та Антарктикою.

- Не хотілося б бути тим баластом, -  засміялася Евелін, притуляючись до стіни. Поволі голова переставала паморочитись. - А Ерік що вміє?

- В Шенборна прекрасне вміння не бачити очевидного в себе під носом, - буркнула під ніс Тесса, зиркнувши на напарника, що вже повертався із пляшкою мінеральної води.

- Не зрозуміла, - Евелін глянула на неї, але та лише махнула рукою.

- Тобі вже краще? - спитав, протягуючи воду. Вона кивнула. Прополоскала рот і відпила кілька ковтків.

- Можна ми далі на своїх двох?

- Я теж довго звикав, тобі ще пощастило, що ти не поїла добряче  перед тим, як я це люблю робити, - зареготав.

Цілителька теж усміхнулася, в його компанії було легко й невимушено. І хоча в Тесси був своєрідний характер, Евелін вирішила, що вона їй теж подобається.

Вони підійшли до воріт університету, з яких ринув потік студентів. Щойно закінчилося заняття, тож усі вирішили насолодитися чудовою сонячною погодою і кинулись на вулицю. Студенти були скрізь: на лавах, на газонах, хтось просто розлягся на сходах перед входом, гамір стояв такий, ніби у вулику.

- Де ваш підопічний? - Евелін роззирнулася.

- Має бути десь тут.

- Хоча нам і не дозволено втручатися в звичайну дійсність, все ж навикам самооборони я його навчу, - Ерік дивився кудись убік. На розі Центрального корпусу кілька хлопців штовхали ще одного. Невеликого росту, в окулярах, він намагався прикритися рюкзаком від стусанів. Типічний ботанік, над яким завжди всі знущаються.

Шенборн направився туди.

- Гей, не забагато на одного? - запитав, підійшовши ближче. І так голосно хруснув пальцями, затискаючи кулаки, що хлопці задумались, чи воно того варте. Добре оцінили зріст, вагу та м'язи незнайомця, що випирали з рукавів футболки. Кинули застережливий погляд на хлопчину, мовляв наступного разу буде непереливки, і пішли геть.

- Майкле, коли ти навчишся давати здачі? Я ж не можу тебе щоразу рятувати, - майже правду сказав Ерік.

- Дякую! - Майкл кивнув, підтягуючи окуляри на носі. - Я запишуся в спортивну секцію, обіцяю, - опустив голову.

- Ага, минулого разу ти те саме говорив, - дорікнула Тесса.

- Мабуть, проти того чудовиська, - він злякано оглянувся, - карате мені не допоможе.

- Хто зна?! - Ерік стиснув його плече. - Не хвилюйся, воно більше не з'явиться.

- Правда?

- Ага, - Тесса кивнула, підбадьорюючи хлопця. - Це Евелін! Познайомся. Вона допоможе тобі все забути швидше.

Майкл ніяково глянув на цілительку. Вона усміхнулася.

- Відійдемо трохи?

У парку, неподалік університету, Евелін, нарешті, дозволила собі оглянути ауру хлопця. Побачивши золоте сяйво навколо Майкла, вона ахнула. Не зважаючи на відсутній останній шар і темні плями по краях, вона все ж була прекрасна й заворожувала своїм сяйвом.